Осне Саєрстад - Кабульський книгар

У повітрі висить гомін, постійний шум голосів. Дуже мало продавців пильнують свій товар. Більшість радше зайнята пліткуванням із сусідами або сидить розвалившись на мішках із борошном чи горі килимів, слідкуючи за життям базару, а не вихваляючи свій товар. Однаково покупці купують те, що хочуть і нічого тут не вдієш.

Час ніби зупинився на кабульському базарі. Товари ті самі, що й за часів Дарія з Персії, коли він мандрував тут у шостому столітті до нашої ери. На великих килимах під відкритим небом або на переповнених столиках поруч розставлені необхідні речі й предмети розкоші, які досвідчені покупці беруть у руки або мацають. Фісташки, сушені абрикоси та зелений ізюм зберігають у кропив’яних мішках. Невеликі фрукти — гібрид лимона й лайма, виставлені на стареньких возиках, а шкірка в них така тонка, що їдять їх прямо з нею. В одного продавця кудахкають полохливі кури. Продавець спецій має нагромаджені на тачки чилі, паприку, карі та імбир. Торговець спеціями також є й фармацевтом. Він рекомендує висушені рослини, коріння, плоди, чай і з упевненістю лікаря пояснює, що це вилікує будь-яку хворобу, від найпростішої до найзагадковішої.

Запахи свіжого коріандру, часнику, кардамону й шкіри змішуються із запахом стоків річки, смердючим висохлим руслом, що ділить базар навпіл. На містку продаються капці з грубого овечого руна, бавовна оптом, тканини різних візерунків і всіх кольорів веселки, ножі, лопати, сокири.

Уряди-годи трапляються товари невідомі за часів Дарія. Наприклад, контрабандні цигарки з екзотичними назвами на кшталт «Задоволення», «Хвиля» або «Сосна», а чи виготовлена піратським способом кока-кола з Пакистану. З плином століть шляхи для контрабанди сильно не змінилися: через Хайберський прохід із Пакистану або через гори з Ірану. Якісь товари на віслюках, якісь на вантажівках. Тими самими дорогами, що використовуються для перевезень героїну, опіуму та гашишу. Гроші в обігу відповідні: стискаючи великі пачки афганських банкнот довгим рядом вишикувалися валютчики в тюрбанах і довгих сорочках і міняють 35 000 афгані за один долар.

Один чоловік продає пилососи марки «National», його сусід за таку саму ціну продає пилососи під назвою «Nautionl». Але як оригінал, так і підробка продаються погано. Через ненадійне постачання електроенергії в Кабулі більшість людей покладаються на віник.

Курявою проходів черевики йдуть далі. Навколо лише брунатні сандалі, брудні черевики, чорні черевики, старі черевики, трапляється одна пара гарних черевиків і рожеві пластикові черевички з бантами. Якось навіть білі, кольору забороненого Талібаном, оскільки це колір їхнього прапору. Таліби заборонили туфлі з високими каблуками: звук жіночої ходи буде відволікати чоловіків. Але часи змінилися, і якщо стало можливим цокати в пилюці, увесь базар буде відлунювати наростаючою какофонією цок-цокання. Зрідка в поле зору потрапляють нафарбовані нігті на ногах під паранджею — ще один невеличкий знак свободи. Талібан заборонив лак для нігтів і наклав ембарго на імпорт. Кільком нещасним жінкам відрубали кінці пальців на руках або ногах, оскільки вони вчинили порушення в межах правової системи. Звільнення жінок тієї першої весни після падіння Талібану обмежилося туфлями й лаком для нігтів і не сягнуло далі забрьоханого краю жіночої паранджі.

Не те, щоб вони не пробували. З часу падіння Талібану виникло кілька жіночих асоціацій. Деякі з них діяли навіть під час правління талібів, наприклад, організовували навчання для дівчат, займалися просвітництвом жінок щодо гігієни й опонування грамотністю. Справжньою героїнею за часів Талібану була Сухайла Седик, згодом міністр охорони здоров’я кабінету Карзая та єдина афганська жінка-генерал. Вона продовжувала викладати медицину для жінок і домоглася відкриття жіночого відділення в шпиталі, де працювала після того, як таліби його закрили. Сухайла Седик була однією з небагатьох жінок, хто відмовилася одягати паранджу. Пізніше вона розповідала: «Коли представники релігійної поліції прийшли зі своїми палицями й замахнулися, щоб ударити мене, я замахнулася, щоб ударити їх. Тоді вони опустили руки й залишили мене в спокої».

Але навіть Сухайла рідко коли виходила з дому за правління Талібану. Загорнуту у величезну шаль кожного ранку її відвозили до шпиталю та привозили назад увечері. «Афганки втратили впевненість у собі», — сказала вона з гіркотою після повалення талібів.