Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Насміявшись, Султан піднімається з подушок, розправляє свою сорочку й іде читати е-мейли. Американські університети хочуть періодику сімдесятих, учені запитують про рукописи, а видавці з Лагора прислали кошторис на друк його листівок і нові розцінки на папір. Листівки — найкраще джерело Султанових прибутків. Надрукувати шістдесят листівок йому обходиться в один долар, а продає він їх по три за долар. Тепер, після падіння Талібану, усе складається йому на руку, і він може робити так, як вважає за потрібне.

Наступного дня він читає свою кореспонденцію, ходить по книгарнях, іде на пошту, посилає й отримує пакунки, і розпочинає безкінечні візити поваги. Спочатку віддає співчуття кузині, чий чоловік помер від раку, потім веселіший візит до кузена, що повернувся з Німеччини, де працював розвізником піци. Султанів кузен Саїд свого часу працював бортовим інженером в авіакомпанії «Аріана» — гордості Афганістану. Тепер він думає про повернення з сім’єю до Кабула, щоб улаштуватися на свою попередню роботу. Але йому треба назбирати ще трохи грошей. Розвезення піци в Німеччині набагато прибутковіша справа, ніж праця бортовим інженером в Афганістані. До того ж, Саїд усе ще не знайшов розв’язання проблеми, що чекає на нього вдома. У Пешаварі дружина й діти. У Німеччині він живе з другою дружиною. Якщо ж повернеться в Кабул, то їм усім доведеться жити під одним дахом. Саїд жахається цієї думки. Перша жінка не хоче знати про другу. Вони ніколи не бачилися, і він шле гроші додому, як відданий батько. Але якщо вони всі з’їдуться разом? Саїд не може про це думати.

Час у Пешаварі обтяжливий для Султанових кишень. Одного родича викинули з орендованого житла, інший просить допомоги на відкриття власної справи, третій хоче позичку. Султан рідко дає гроші родичам. Через те, що йому так добре повелося, його завжди просять про допомогу під час відвідин родичів. Як правило, він відмовляє, адже вважає, що всі вони ледачі й повинні допомагати собі самі. У будь-якому разі вони повинні зарекомендувати себе відповідним чином, щоб Султан міг відсипати з калитки, але мало хто в його очах досягає відповідної планки.

Коли подружжя гостює, саме Шаріфа підтримує розмову. Вона розповідає історії, радо ділиться посмішками. Султан більше сидить і слухає. Зрідка він вставляє слово про етику праці або про свій бізнес. Але варто Султанові кинути, що вже час іти, подружжя збирається й іде додому, і донька Шабнам із ними. Вони мирно бредуть у темряві брудно-чорних вулиць Гаятабада, наступаючи на сміття, а легені наповнюються смородом із бічних провулків.

Одного вечора Шаріфа причепурилася, неначе лялька, щоб нанести візит одним далеким родичам. Зазвичай їх не стосуються візити ввічливості, хоч і живуть вони лише за кілька кварталів від неї. І ось Шаріфа вже дріботить на височезних каблуках, за нею рука в руку повільно ідуть Султан і Шабнам.

Їх приймають з розпростертими обіймами. Господар подає сухофрукти, горіхи, солодощі і чай. Починаються формальності й обмін останніми новинами. Діти слухають батьківське патякання. Шабнам лущить фісташки й нудьгує.

Одна дитина відсутня. Це тринадцятирічна Бельквіса. Вона знає, що треба забратися геть, адже ці відвідини багатих родичів заради неї.

Шаріфа вже приходила сюди з тим самим питанням. Утім, цього разу Султанова присутність, на що він не дуже охоче погодився, додавала серйозності візиту. Вони прийшли на прохання Юнуса, Султанового молодшого брата. Він запав на Бельквісу, коли та була ще зовсім малою, кілька років тому — за часів його перебування тут на правах біженця. Тепер Юнус попросив Шаріфу стати свахою. Сам він ніколи не говорив з цією дівчинкою.

Відповідь була знову та сама: Бельквіса ще замолода. Але якщо б вони захотіли їхню старшу доньку Ширін, якій виповнилося двадцять років, то це інша справа. Та Юнус не хотів її, по-перше, вона не була настільки гарною, як Бельквіса, а по-друге, він вважав її дещо настирливою. Коли він приходив до них, Ширін завжди крутилась поруч. До того ж, вона дозволила йому потримати її за руку, коли ніхто не бачив, а це, вирішив Юнус, є поганим знаком. Очевидно, вона не була порядною дівчиною.

Батьки трималися за старшу доньку, бо Юнус був для неї доброю партією. Коли Ширін пізніше отримала інші пропозиції, вони звернулися до Султана й востаннє запропонували її Юнусу. Але той не хотів Ширін. Він мріяв про Бельквісу й більше йому ніхто не був потрібен.

Незважаючи на відмову, Шаріфа знову повернулася просити руки Бельквіси. Це не вважалося за погані манери, а навпаки свідчило про серйозність намірів. Існує народна приказка, що сваха повинна зітерти підошви черевиків до товщини часникового лушпиння. Це зазвичай мусила робити мати, та оскільки Бібі Гуль, Юнусова матір, була в Кабулі, то Шаріфа як невістка перебрала на себе ці обов’язки. Вона перебільшувала Юнусові чесноти: як він вільно розмовляє англійською, як працює в книгарні з Султаном і як їхня донька не матиме ні в чому потреби. Проте Юнусові було майже тридцять. І на думку Бельквісиних батьків, він був застарим для неї.