Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Султан боїться ходити до Шаріфиних сестер, братів, тестя й тещі, сестриних свекра та свекрухи, кузин. Але неможливо тримати його приїзд у таємниці. У цьому місті всі знають усе. Крім того, візити ввічливості — це те, що залишилось від Шаріфиного заміжжя. Усе, що вона може тепер вимагати від нього, — це бути ввічливим з її родичами і під час цих візитів ставитися до неї, як до дружини.

Коли обов’язкові візити були сплановані, у Шаріфи залишився тільки переказ останніх новин з нижнього поверху — витівки Саліки.

— Оце так шльондра, — обурюється Султан, напіврозлігшись на подушці, ніби римський імператор. — Ніщо інше, як шльондра.

Шаріфа протестує:

— Саліка навіть не була наодинці з цим хлопцем.

— Але ж її наміри, її наміри, — доводить він своє. — Якщо вона ще не повія, то легко може нею стати. Вибравши цього непотреба, який ніколи не знайде роботи, як вона діставатиме гроші на все, що їй захочеться, наприклад, прикраси або гарний одяг? Коли казан без кришки, будь що може в нього впасти. Сміття, грязь, порох, комаха, зіпріле листя. — Так живе сім’я Саліки. Без кришки. Усяка нечисть падає на них. Їхнього батька нема, та навіть коли він і був, то вічно десь пропадав. Тепер три роки живе як біженець у Бельгії, але все ще не спромігся виробити документи, щоб забрати їх до себе.

Султан пхикає.

— Він невдаха, невдаха. Ще з того часу, як почала ходити, Саліка шукала за кого б вийти заміж. Випадково підвернувся задавлений злиднями, непотрібний Надім. Спочатку вона підбивалася до Мансура, пам’ятаєш? — питає він, Книготорговця захопила сила пліток.

— Її мама приклала до цього руку, — пригадує Шаріфа. — Вона завжди питала, чи не пора знайти йому жінку. Я ж відповідала, що ще зарано, хлопець має вчитися. Менше за все я б бажала своєму синові такої зарозумілої та жалюгідної жінки, як Саліка. Коли в Пешавар приїхав твій брат Юнус, його засипали цими ж питаннями, але він ні на мить не задумався про таку дешеву дівчину, як Саліка.

Злочин Саліки перетерли з різних боків, так що від нього ні крупинки не залишилось. Але в подружжя є ще купа родичів, є з кого вибирати.

— Як твоя кузина? — сміється Султан.

Одна з Шаріфиних кузин прожила життя, доглядаючи за своїми батьками. Коли вони померли, брати видали її заміж за старого чоловіка, якому була потрібна мати для його дітей. Султанові ніколи не набридає слухати цю історію.

— Вона геть змінилася після заміжжя. Нарешті стала жінкою, — сміється він. — Але в неї ніколи не було дітей. Так що тепер її життя точно інше, ніж до заміжжя. Без передиху, щоночі.

— Можливо, — насмілюється вставити слово Шаріфа. — Пам’ятаєш якою худою і змарнілою була вона до весілля? Тепер вона повністю змінилася. Думаю, тепер вона весь сповнена хіті, — зіронізувала жінка. Ляпнувши жорстоке звинувачення, вона прикриває рота й хихотить. Вони прилягають на подушки навколо залишків вечері на підлозі, і виглядає, ніби до подружжя повернулася близькість.

Одна історія змінює іншу. Вони лежать на підлозі і ніби діти заходяться від сміху.

Судячи з усього в Афганістані не існує сексуальності. Афганки ховаються під паранджею, і під нею носиться довгий вільний одяг. Під спідницю жінки вдягають довгі штани. Навіть у чотирьох стінах власного дому одяг із глибоким вирізом є рідкістю. Чоловіки і жінки, що не є членами однієї родини не повинні сидіти в одній кімнаті. Вони не повинні розмовляти або їсти разом. У селах навіть весілля розділені. Жінки танцюють і веселяться, як і чоловіки: у різних кімнатах. Але під сподом усе вирує. Попри ризик наразитися на смертну кару, в Афганістані люди також заводять коханців і коханок. У містах є повії, до чиїх послуг звертаються молоді хлопці й чоловіки поки чекають на наречених.

Сексуальність присутня в афганських міфах і легендах. Султанові дуже подобаються історії з літературного шедевра «Маснаві», написаного вісімсот років тому поетом Румі. Він використовує сексуальні мотиви для попередження небезпеки сліпого наслідування інших.

Одна вдова мала віслюка, якого дуже любила. Він віз її, куди вона хотіла й завжди виконував накази. Його добре годували й добре за ним доглядали. Але якось тварина занедужала й знесилилася. І апетит також утратила. Удова не розуміла, у чому справа і якось увечері пішла до стайні подивитися, чи він спить. Там у сіні вона побачила свою служницю, а на ній зверху лежав віслюк. Так повторювалося щовечора й удова зацікавилась, чи не варто і їй спробувати. Вона відпустила служницю, сама лягла на сіно, а зверху ліг віслюк. Коли служниця повернулася, то знайшла вдову мертвою. Із жахом вона побачила, що вдова не зробила того, що робила сама — не натягнула гарбуза на віслюковий член, щоб укоротити його перед тим, як віддаватися втіхам. Для неї, служанки, вистачало тільки кінця.