Дэниел Киз - П'ята Саллі

— Агов, — сказала я. — Чому б нам не запросити ще й Мерфі на ніч? — Я подумала, що Ґрінберґ, може, й має рацію щодо поліцейської уніформи як засобу контролю.

Вони подумали, що це чудова ідея. Я показала, як залізти в ательє через підвал та потримала задні двері. Ми поцупили Мерфі, й Тодд з Еліотом занесли його нагору. Посадили його в одне з м’яких крісел, перехрестили йому ноги та звісили руки з билець. Тоді Саллі відкоркувала пляшку ірландського віскі, й ми всі приклалися до неї.

— Жахливо, мабуть, бути манекеном на вітрині, — сказав Еліот.

— Ну, не знаю, — сказав Тодд, — тихе життя. Схоже на те, щоб бути нічним охоронцем.

— Він хоче бути справжньою людиною, — сказала я.

— Що? — Еліот долив у свою склянку.

— Як Піноккіо, дерев’яний хлопчик, який хотів стати справжнім хлопчиком, — пояснила я.

— О, справді, — сказав Тодд. — Коли він брехав, то у нього видовжувався ніс.

— Це не єдине, що видовжилося, коли він став справжнім хлопцем, — сміючись, додав Еліот.

— Бідний Мерфі загубив свою палицю, — сказала Саллі.

Еліот захихотів.

— Він же може й своїм іншим особистим кийком скористатися, так?

— Ох, ця вечірка стає надто непристойною, — сказала я. — Я вдягаю свої колготки та йду додому.

— Ти й так удома, — сказав Тодд.

— Тоді вам, хлопці, краще натягнути свої штани та йти додому, — промовила я.

— Та тут темно, хоч в око стрель, я так штани не знайду, — сказав Еліот.

— Ну, тоді побережи очі та чимчикуй голяка, — порадила я.

Тодд засміявся та поцілував мене. У той момент я перестала сміятися. Він поцілував мене міцно та сильно, і я відчула, як його тіло притиснулося до мене. Мене розривало між тим, щоб відштовхнути його та притягнути до себе, а тоді я зрозуміла, що хотіла штовхнути, а Саллі — притягнути, й тому все змішалося. Так все і буде, коли ми об’єднаємось? Якщо ми об’єднаємося. Ну все, ось я вже майже визнала це.

Тоді Еліот постукав Тодда по плечу та сказав:

— Можна мені долучитися?

Вигнутою дугою Тодд подався назад, й Еліот поцілував Саллі, а я відчула його руку в неї на грудях та як щось тверде вперлось у її стегно.

— Агов, Еліоте, — сказала я. — Краще бережи голову. Вечірка закінчилася.

Він дотулився носом до мого вуха.

— Я думав, що все тільки починається.

— Що ж, ти помилявся.

— Хто ти зараз? Белла?

— Чи Нола? — спитав Тодд.

Я відштовхнула Еліота й витріщилася на них.

— Що ви таке верзете?

Тодд сказав:

— Не було ніякої подружки, правда? Ти хотіла влаштувати побачення з нами обома. Ти така непевна, а Саллі, яку ми знаємо, нізащо б не організувала таку виставу.

— Я думаю, вам краще зараз піти, — сказала я.

Вони обоє почали протестувати, але я наполягла.

— Слухайте, чуваки, вибачте, що змусила думати, ніби вам сьогодні перепаде. Ви обоє знаєте про проблему Саллі. Було дуже весело, але мушу вам повідомити, що Ноли та Белли більше немає. Вони тепер злилися з Саллі. А завтра вранці я також об’єднаюся з ними. І зрештою ми станемо нормальною особистістю.

Це їх аж витверезило. Еліот почухав голову та кивнув.

— Йой, та це ж чудово, Саллі. Я справді радий за тебе. — Але його вираз обличчя підказав мені, що для нього цікавість та захоплення скінчилися, бо Саллі стане звичайною жінкою — однією з багатьох, яку можна звабити.

Тодд здавався щиро втішеним.

— Гей, мої шанси знижуються, тож я ставлю на твою доброту, яка допоможе тобі вийти на фінішну пряму, — сказав він. — Здається, я розумію, що сьогодні відбувалося.

– І що ж? — запитав Еліот.

— Забудь, — сказав Тодд. — Але, думаю, Саллі зараз краще побути на самоті. Їй, мабуть, потрібно багато що обміркувати. Саллі, ти вихідна до кінця тижня. Еві тебе прикриє.

Саллі почала заперечувати, але я стиснула руку Тодда та поцілувала Еліота в щоку.

— Дякую, хлопці. Як чудово, що в мене є друзі. Не знаю, як би я пережила минулі півроку без вас обох.

Коли вони пішли, Саллі сіла в крісло напроти Мерфі та довго пожирала його очима.

— Про що ти думаєш, Мерфі?

— Він намагається вирішити, чи погоджуватися нам на злиття, чи ні, — сказала я.

— Звідки ти знаєш, про що він думає?

— Я — «слідопитка», пам’ятаєш?

— Мерфі — не одна з наших особистостей.

— А міг би й бути.

– І що б це мало означати? — не вгавала вона.

— Гляньмо правді у вічі, — сказала я. — Ми всі почалися з того, що ти вдавала, ніби ми справжні. Тоді ми всі ожили одноосібно. Роджер каже, в інших людей із множинністю є особистості різного віку, расової належності та навіть іншої статі. Ти б могла уявити, що Мерфі справжній, і тоді тільки на цю ніч ти мала б чоловіка, з яким навіть Джинкс нічого не змогла б зробити.