Дэниел Киз - П'ята Саллі

Уже у своєму особистому кабінеті він тихо розглядав її, поки перев’язував бинти на плечі.

— Як сьогодні почуваєшся?

— Чудово, — сказала вона.

Роджер дав планшетку, щоб вона написала своє ім’я та кивнув, коли побачив підпис.

— То розкажи, що сталося вчора і що ти вирішила.

Вона розповіла йому про подвійне побачення з Еліотом та Тоддом й це його розвеселило. Розповіла, як вони поцупили манекен із вітрини ательє Ґрінберґа, й той сидів із ними під час вечірки.

— То ви з Деррі порозумілися.

— Можна й так сказати.

– І яке твоє рішення щодо злиття?

Вона кивнула.

— Я радий, — сказав він. — Зараз загіпнотизую тебе та викличу Деррі. Ти можеш поділитися досвідом із нею.

— Я пам’ятатиму це?

— Частково. Її спогади зіллються з твоїми, проте ти, скоріш за все, не пам’ятатимеш сам процес злиття, не більше, ніж дитина пам’ятає своє народження.

— Деякі люди кажуть, що пам’ятають травму народження.

— Та більшість із нас, ні. — Він витягнув свою золоту ручку та сказав: — А зараз я хочу поговорити з Деррі. Деррі, вийди на світло.

— Привіт, Роджере, — сказала я. — Рада, що ти мене викликав.

— Ти, мабуть, чула, про що ми розмовляли. Погоджуєшся на злиття?

Я кивнула.

— Але є одна річ, яку я б хотіла, щоб ти для мене зробив, Роджере. Знаю, це не дуже професійно, та в останню мить я б хотіла, щоб ти поцілував мене. Справжній поцілунок. І тоді буде, як в казках, у яких поцілунок знищує відьмацьке прокляття.

Він усміхнувся та кивнув.

— Гаразд, Деррі. Я буду твоїм прекрасним принцом. Мій поцілунок знищить чаклунство, і твоя мрія стати справжньою людиною стане реальністю. Він знає, що у темряві.

Я відлетіла й крізь темряву почула голос Роджера:

— Деррі, ми повернемося до моменту, коли Саллі обманули, щоб та вбила Сіндереллу. Та зараз ми втілимо фантазію про дев’ять життів у реальність. Коли ти стоїш та дивишся на своє кошеня, що лежить у багнюці, то бачиш, що воно ожило з усіма чотирма лапами. Наближається опівніч. Й тепер, коли ми знаємо, що Деррі — це насправді серце Сіндерелли, ти повернешся до свого стану перед трансформацією. Коні стануть білими мишами. Карета — гарбузом. А ти — Деррі — знову станеш Саллі. За мить годинник проб’є дванадцяту, й після останнього удару ти назавжди зіллєшся з Саллі, якою ти була колись.

Він почав рахувати, і я бачила Саллі на балу, як вона, вродлива, розумна, в чудовій білій сукні танцювала з Роджером. Коли годинник почав бамкати, я почула голос, низький, але придушений. Знала, йому шкода, що я покидаю його назавжди.

— Один… два… три…

Вона вибігла з палацу та помчала вниз яскравими та різнокольоровими сходами, як дуга веселки.

— Чотири… п’ять… шість…

Так поспішала, тому загубила кришталевий черевичок. Мала дістатися додому до того часу, як все зникне.

— Сім… вісім… дев’ять…

У кареті вона чула, як кучер підганяє білих жеребців, щоб вони встигли до останнього удару годинника опівночі, до того, як вона перетвориться на звичайну людину.

— Десять… одинадцять… дванадцять!

Помічник змахнув паличкою. Роджер нахилився вперед та ніжно поцілував мене в губи, і це було останнє, що я відчула, будучи Деррі. Я з’єдналася з нею, віддала своє життя та стала четвертою Саллі.

Коли я розплющила очі, то побачила Роджера, що схилився наді мною та занепокоєно роздивлявся моє обличчя.

Я промовила:

— Ти знайшов мене, прекрасний принце.

— Тільки для запису, — сказав він, — скажи, як тебе звуть.

— Саллі Портер, — сказала я.

– І як ти почуваєшся?

— Так, ніби довго бігла крізь темряву. Так, ніби я щось втратила й у той же час — знайшла себе. Я знаю, що я Саллі, та я також і Деррі.

Ці слова не зовсім точно вказували на мої почуття. То було відчуття повноти, хвилювання. Світ був чудовим і я любила в ньому всіх. Ні, я не була Полліанною [114] Pollyanna — головна героїня однойменного роману (1913) американської письменниці Елінор Портер, життєрадісна привітна дівчинка. чи якоюсь відірваною від реальності. Я знаю, що є і страждання, і втрати, і зло, але вони були десь далеко. Я відчувала себе в безпеці та щасливо.

Тоді помітила пов’язку на плечі.

— Я дещо забула, правда? Те, що я витісняю.

Він допоміг мені сісти.

— Ти пережила дуже болючу подію. Залишаться як фізичні, так і емоційні шрами.

— Я думала, що вже зцілилась. Якусь мить я почувала себе такою щасливою, такою цілісною.