Дэниел Киз - П'ята Саллі

«Що ти вирішила, Деррі?»

Я засовалася на кріслі, дивлячись на Мерфі з його легкою усмішкою та кашкетом, що затуляв одне око. Я поправила головний убір, тому що так він нагадував мені Фреда, і це мене рознервувало.

«То як?»

«Я не знаю. Мені страшно. Я не хочу помирати».

«Ти ж знаєш, це не смерть. Ти розумієш, що доктор Еш сказав, — це означає, що ти станеш частиною Саллі».

«Та все одно це ніби смерть, бо я не знаю, як воно буде. Не знаю, чи буду при свідомості, чи спатиму, чи мріятиму. Чи це в мене будуть думки, чи я просто зникну й нічого не знатиму. Я більше не можу зв’язатися з Нолою та Беллою, щоб запитати їх, як воно, й, хоча бачу їхні риси в Саллі, це ніби щось на кшталт впізнавати характерні особливості батьків у їхніх дітей, коли батьки вже померли».

«Я буду з тобою, Деррі, триматиму за руку та вказуватиму шлях. Замість того щоб вважати це смертю, думай, що це воскресіння».

«Я це вже якось чула».

«Але не від мене. Я на твоєму боці».

«На моєму чи на боці Саллі?»

«Ну, й Саллі…»

«Ага!»

«Насправді ви обоє — одне ціле».

«Неправда. Ти сам знаєш, що це неправда. Інші люди продовжують так стверджувати, бо не можуть зрозуміти, як різні особистості можуть співіснувати в одній голові. Але ти все чудово розумієш. Ти тут, і ти знаєш нас, знаєш, що ми зовсім не єдине ціле. Я — це я».

«Це питання визначення реальності».

«Стривай. Ти поставив Саллі на місце, коли вона почала говорити це слово, балакати про реальність. Нечесно використовувати його проти мене».

«Ти маєш рацію, Деррі, але якщо ти не продовжиш діяти за планом, розробленим доктором Ешем, ти почнеш розчіплятися».

«Це означає, що повернуться Нола з Беллою?»

«Вони — ні. Вони вже об’єднані. Але можуть створитися інші нові особистості».

«Незнайомці?»

«Так. Таким способом легше уникати розчарування та гніву. Сила створення інших людей наче з ланцюга зривається».

«Ой Божечки!»

«Якщо це не приборкати, розум поділятиметься знову й знову, створюватиме все більше особистостей, доки існування стане неможливим».

«Звучить, наче рак».

«Певним чином ці ситуації схожі».

«Зрозуміло».

«Вибір за тобою, Деррі. Це повинно бути виявом твоєї власної волі».

«Просто зараз, так?»

«Просто зараз».

Я сиділа в темряві, не відводячи погляду від кінескопа телевізора, бажаючи побачити, чи Помічник був чоловіком чи жінкою. Голос був таким, чорт забирай, знайомим. І хоча я ухилялася від відповіді, та знала, що мені доведеться зробити вибір, тому що цього хотів Роджер. Я збиралася тягнути до останньої хвилини. Можливо, трохи поторгуватися з ним. Але тепер ВОсП міцно так притиснув мене до стіни.

«Гаразд».

«Ти прийняла правильне рішення, Деррі. Ти не пошкодуєш».

«Якщо раптом пошкодую, то повернуся привидом і переслідуватиму тебе».

Тоді я вимкнула телевізор та пішла спати.

Я прокинулася дуже рано та віднесла Мерфі в ательє Ґрінберґа перед тим, як воно відчинилося. Я поцілувала його в холодну тверду щоку і сказала:

— Якби не ВОсП, ти б міг стати справжньою людиною. Та все одно, я рада, що ти принаймні одну ніч побув живим, хоча все це й відбувалося в голові Саллі.

Він нічого не відповів, але його око зблиснуло, коли я ставила його за скляні двері. Тоді я припасувала кашкет, підвела праву руку та відвела її в бік, щоб він регулював рух. Я піднялася нагору, сподіваючись, що пам’ятатиму все це після того, як ми з Саллі зіллємося. Я міркувала, скільки ж це пам’яті буде — чи я пам’ятатиму і Нолу, і Беллу, і Джинкс, і саму себе, чи це буде, як у «Небеса почекають» або в оригінальному фільмі «Ось і містер Джордан» [113] Heaven Can Wait (1978) — комедія-рімейк режисера Воррена Бітті. Оригінальний фільм Here Comes Mr. Jordan знятий 1941 року. , у якому в головного героя — що передчасно помер — перед смертю трапився провал у пам’яті, тож не знав свого минулого, коли дістав нове тіло та нове життя. Господи, як же це, мабуть, жахливо. Я хотіла пам’ятати своє минуле. Треба мати минуле, щоб бути справжньою людиною. Варто було запитати у Помічника.

Нагорі я поговорила з Саллі, поки та приймала душ.

— То ми обоє вирішили, так?

Вона кивнула.

— Думаю, минула ніч доводить, що ми можемо знайти спільну мову. Ми різні, але не несумісні. Краще ходімо вже до Роджера.

— Ти перша, — сказала я. — У мене ще кілька завершальних деталей, про які потрібно подбати. Я тебе наздожену.

То був погожий жовтневий день. Повітря було морозним, а небо — насичене блакиттю. Саллі вирішила розщедритися на таксі. Вона тішилася, що Роджер дав їй день, щоб все обдумати. Зараз вона була певна, що злиття пройде успішно.