Лорен Грофф - Долі та фурії

— Ти можеш називати мене місіс Саттервайт, — зауважила мати Лотто.

— Можу. Та, мабуть, не буду, — відказала Матильда. — А як вам подобається «мамо»?

— Та ти, я бачу, тертий калач, — сказала Антуанетта. — Але мій Ланселот настільки добросердий, що жінці, з якою він одружиться, доведеться бути трохи жорсткою. Хоча щось мені підказує, що це будеш не ти.

— Це вже я, — відрізала Матильда. — Чим я можу допомогти вам? Що вам потрібно?

— Питання, дівчинко моя, в тому, що потрібно тобі. Я так розумію, тобі відомо, що Ланселот із заможної родини. Ясна річ, що відомо! Тому-то ти за нього й вискочила. За два тижні спільних гульок ти не могла покохати мого дорогого хлопчика таким коханням, на яке він заслуговує. Знаючи свого сина, гадаю, він ще не сказав тобі, що ви не побачите ані копійки з моїх грошей, поки в мене є сили дихати, якщо він одружиться з тобою. Ми все це обговорили вчора вранці, після вашої оборудки, коли він зателефонував мені, щоб позловтішатися. Ви обидва такі нетерплячі. Поводитесь, як діти. А тепер ви жебраки. Мені цікаво, як ти почуваєшся в цей момент? Мені так шкода, що всі твої плани розсипалися на порох.

Матильда мимоволі затамувала віддих.

Антуанетта мовила далі:

— Само собою це означає, що для тебе було б набагато більше користі, якби ти все це анулювала. Бери сто тисяч доларів, та на тому й завершимо.

— Ха! — пирхнула Матильда.

— Любонько, то назви свою ціну, я ж не проти. Тут головне не продешевити, мені здається. Ти тільки скажи, й усе зробимо. Просто скажи, скільки тобі треба, щоб почати своє життя після закінчення школи, і сьогодні ввечері вся сума буде тобі переказана. Ти підпишеш кілька папірців і можеш собі йти. Дай спокій моїй бідній дитині, нехай розважається, поки молодий, може, нарешті знайде собі якусь гарну, милу дівчину та й повернеться додому, до мене у Флориду.

— Цікаво, — промовила Матильда. — Ви така мати-власниця, а за цілий рік не спромоглися приїхати й навідати свого сина.

— Ну, любонько, виноси дитину в животі майже рік, пізнай свого чоловіка й себе в її обличчі, то й ти станеш матір’ю-власницею. Він — моя кров. Я його народила. Сама колись зрозумієш.

— Не зрозумію, — відказала Матильда.

— П’ятсот? Ні? А мільйон підійде? — питала Антуанетта. — Все, що тобі треба зробити, — це покинути корабель. Бери свої гроші й біжи. Із мільйоном доларів можеш робити, що хочеш. Мандрувати, познайомитися з іншими культурами. Розпочати власний бізнес. Уполювати ще багатших чоловіків. Світ — це твоя устриця, Матильдо Йодер. Вважай це першою піщинкою, з якої виросте твоя перлина.

— У вас явно є хист до змішаних метафор, — зауважила Матильда. — Мені навіть сподобалося якоюсь мірою.

— Із твого коментаря я роблю висновок, що ми дійшли згоди. Чудовий вибір. Ти не дурна. Я зателефоную своєму адвокатові, й за кілька годин посильний принесе необхідні папери.

— О, так, — закрадливо сказала Матильда. — Це буде так, так чудово.

— Так, люба. Розумно було з твого боку прийняти цю угоду. Це гарний шанс для змін, навіть не сумнівайся.

— Ні, — сказала Матильда. — Я мала на увазі, що це буде так чудово — придумувати різні способи, щоб тримати вашого сина подалі від вас. Це буде наша маленька гра. Ось побачите. Усі свята, всі дні народження, щоразу, як ви захворієте, несподівано траплятиметься щось настільки нагальне, що ваш син буде змушений залишатися зі мною. Він буде зі мною, не з вами. Він вибере мене, не вас. Мамусю — Лотто називає вас мамусею, то й я буду, — ви більше не побачите його й краєчком ока, аж поки не вибачитеся і не змусите себе стати гарною.

Вона обережно поклала слухавку на важіль, від’єднала телефон і вдруге прийняла ванну, бо її футболка була наскрізь мокра від поту. За кілька днів вона отримала першого листа з багатьох інших, які Антуанетта надсилала їй протягом багатьох років, — колючого, обтиканого знаками оклику. У відповідь вона відправляла їй фотографії: Лотто й Матильда разом усміхаються; Лотто й Матильда біля басейну; Лотто й Матильда в Сан-Франциско; Лотто тримає Матильду на руках, переступаючи поріг кожного нового місця, де вони побували. Того вечора, коли Лотто повернувся, вона нічого не сказала. Вони подивилися комедію. Вони разом прийняли душ. А згодом голі їли піцу.

Час після смерті Лотто поглинув себе.

Саллі бачила, що всі спроби марні. Матильда не виходила із заціпеніння. Силове поле люті було таке потужне, що ніхто не міг пробитися крізь нього. Саллі знову полетіла в Азію, цього разу в Японію. Вона пообіцяла повернутися за рік, коли Матильда не буде така зла.