Лорен Грофф - Долі та фурії

— Ходімо, — сказала вона безтурботно. Орелі взяла свою валізку, і вони пішли. Поки вона йшла, сеча засохла і подразнювала стегна.

Дорогою додому вони купили одну сосиску в м’ясника, у якого був такий вигляд, наче він ось-ось лусне. Бабуся взяла валізку, а дівчинці дала білий паперовий пакет. Поки вони дійшли до важких синіх дверей будинку, її руки були вкриті червоним липким жиром.

Квартира бабусі була не так охайна, як порожня. Підлога із необробленої деревини, ніби з неї здерли шкуру. На стінах колись були картини, після них залишилися темні плями на блідих квітчастих шпалерах. Усередині було не тепліше, просто не так вітряно. Бабуся помітила, що дівчинка тремтить, і пояснила:

— Тепло дорого коштує.

Вона примусила дівчинку підстрибнути п’ятдесят разів, щоб зігрітися.

— Стрибки безплатно! — сказала вона. Знизу в підлогу постукали ручкою віника.

Вони поїли. Орелі показали її кімнату: комірчина, замість ліжка на підлозі стьобана ковдра, складена вдвічі, низький полог із одягу бабусі, від якого йшов сильний запах її шкіри.

— Поки я не вкладу тебе спати в комірчину, спатимеш у моєму ліжку, — сказала бабуся. Орелі прочитала свої молитви під її наглядом.

Орелі вдавала, що спить, поки бабуся ретельно вмивалася, чистила зуби содою, накладала косметику й пахтилася. Вона пішла. Орелі дивилася на узори від лампочки на стелі. Коли вона прокинулася, її вже перенесли в комірчину. Двері були зачинені. У спальні чувся голос чоловіка, голос бабусі, скрип ліжка. Наступного дня було вирішено, що вона мусить увесь час сидіти в комірчині. Їй дали старі, ще материні комікси про Тінтіна й ліхтарик. З часом вона вже розрізняла три чоловічі голоси: один густий і масний, як паштет, другий із якимось дурнуватим смішком, а третій гуркітливий, ніби напханий камінням.

Продукти, які швидко псувалися, бабуся тримала на підвіконні, де їх патрали голуби або цупили пацюки. Чоловіки з’являлися і щезали. Орелі мріяла про пригоди в дивних намальованих країнах із коміксів, не звертала уваги на шум і розмови, зазвичай вона тоді просто спала. Вона вже ходила до школи і була в захваті від акуратності й порядку, від ручок з ампулами, розлініяного паперу, від краси орфографії. Вона любила полуденок, який давали в школі: печиво мадлен із шоколадною начинкою і молоко в мішечках. Їй подобався галас інших дітей, вона із захопленням стежила за їхніми іграми. Так вона й жила років із шість.

Якось навесні, після свого одинадцятого дня народження, Орелі прийшла додому й побачила, що бабуся лежала роздягнена на ліжку. Вона задерев’яніла, шкіра була крижана. Язик вивалився з рота. На шиї виднілися якісь плями, а може, то були поцілунки. [Ні.] Два нігті були зірвані, кінчики пальців у крові.

Орелі повільно спустилася вниз сходами. Консьєржки вдома не було. Орелі пішла вулицею, зайшла до бакалійника на розі і, тремтячи, чекала, поки він закінчить зважувати спаржу дамі в хутряній шапці. Він був добрий до Орелі, взимку пригощав її помаранчами. Коли вони залишилися самі, він нахилився до неї, усміхаючись, і вона пошепки розповіла йому про те, що побачила. Його обличчя стало серйозним, і він кудись побіг.

Трохи згодом вона опинилася в літаку над Атлантикою. Внизу виднілися пір’їсті хмарки. Вода збиралася складками і розгладжувалася. У незнайомки в кріслі поруч із нею було м’яке плече й ніжна рука, яка все гладила й гладила волосся Орелі, аж поки дівчинка й заснула. Коли прокинулася, вона була вже в зовсім іншій країні.

Її викладачі французької мови у Васарі дивувалися:

— У вас зовсім немає акценту, — відзначали вони.

— О, так, — казала вона мимохідь. — Мабуть, у минулому житті я була маленькою французькою дівчинкою.

А в цьому житті вона була американкою і звучала, як американка. Її рідна мова ховалася глибоко під сподом. Але так само, як коріння, проростаючи, зриває бруківку, її французька мова так чи інакше впливала на її англійську. Наприклад, у тому, як вона вимовляла слово «forte» (сильна сторона) в такому ось реченні: «Робити так, щоб твоє життя котилося по рейках, Лотто. Це і є моя сильна сторона». У неї воно звучало сильно, жіночно. Лотто тоді подивився на неї з цікавістю, перепитав: «Ти хочеш сказати: for-tay?» на американський лад.

For-tay: якесь безглузде слово. «Певна річ», — сказала вона.

Або такі: faux amis (фальшиві друзі перекладача). Actually (насправді) замість currently (нині). Abuse (ображати) замість mislead (обманювати). «Мені нічим дихати», сказала вона у фойє у вечір прем’єри, коли натовп накинувся на Лотто, «у цій affluence (розкоші)». Вона мала на увазі crowd (натовп), хоча, якщо вдуматися, то слово, яке вжила вона, також підходить до ситуації.