Лорен Грофф - Долі та фурії

Але їхня перша подружня консумація закінчилася так швидко. Він сміявся їй у вухо, вона йому в горло. Це не мало ніякого значення. Їх окремі самості тепер не враховувалися. Вона була тепер не одна. Почуття вдячності було просто нестерпним. Він допоміг їй піднятися, вони нахилися, щоб позбирати одяг, а океан над дюною зааплодував їм. Усі вихідні вона сяяла від радості.

Одного вікенду мало би вистачити. Їй і так було дано більше, ніж вона заслуговувала. Але вона була жадібна.

Яскраве травневе сонце проводжало їх, коли вони поверталися після їхнього вкраденого медового місяця. Лотто, в якого завжди дуже швидко змінювався настрій, як у підлітка, вів машину і, почувши мелодійну пісню, вдарився у сльози. Вона зробила єдине, що спало їй на думку, — поклала голову йому на коліна й дістала маленького Лотто, щоб заспокоїти великого Лотто. Напівпричеп, проїжджаючи повз, підбадьорливо просигналив.

Удома, в Поукіпзі, перед своєю квартирою вона сказала:

— Я хочу знати все про тебе. Я хочу негайно зустрітися з твоєю матір’ю, твоєю тіткою і твоєю сестрою. Давай полетимо у Флориду після закінчення школи. Я хочу їсти твоє життя. — Вона сама засміялася над своїм запалом. О, як добре, коли є мати, родина! Вона так довго була одна. Вона навіть дозволила собі помріяти про добру свекруху, яка водитиме її в спа-салони, й у них будуть жарти, які розумітимуть тільки вони вдвох, яка інколи присилатиме їй якісь маленькі сувеніри із запискою, наприклад такою: «Побачила це — згадала тебе».

Але щось було не так. За мить Лотто притис її пальці до своїх губ і сказав:

— М, кохана. У нас для цього ще ціле життя попереду.

Щось у цих словах неприємно зачепило її. Що це було? Сумніви? Може, він уже соромиться її. Перед її очима постав диптих Кранаха, Адам і Єва з довгими стегнами, маленькими головами, величезними стопами із замерзлими пальцями. Так, навіть в Едемі були змії.

— Мені треба дописати диплом із соціології, — пояснив він винувато. — У мене залишилося шість годин до здачі, але коли я її здам, я принесу нам вечерю. Я люблю тебе сильніше любові.

— Я теж, — сказала вона, зачиняючи дверцята машини й намагаючись не піддаватися паніці.

Вона увійшла у свою квартиру, яка ніби зібгалася, наповнена її маленьким і сірим колишнім життям. Прийняла гарячу ванну й залізла під пухову ковдру подрімати. Вона міцно спала, коли задзвонив телефон. Це не віщувало нічого доброго. Що ще, крім неприємностей, може бути таким настирливим.

Вона зібралася в кулак.

— Так, — сказала вона.

— Ну, що ж, привіт, — почувся м’який, солодкий голос. — Виявляється, ти моя донька, а Каїн навіть нічого мені про тебе не розповів.

Якусь мить Матильда мовчала, а тоді сказала:

— Місіс Саттервайт. Я така рада, що можу нарешті поговорити з вами.

Та голос не зупинявся.

— Мушу зізнатися, що я вчинила так, як і будь-яка турботлива мати, тому я тут порозпитувала про тебе, хто ти, звідки ти. І мої дослідження привели мене в якісь дуже дивні місця. Ти гарненька, як мені казали. Я бачила твої фотографії, особливо мене зацікавив отой каталог бюстгальтерів, хай навіть твої груди й виглядають малуватими, і я не розумію того, хто найняв тебе демонструвати їх. Чесно кажучи, це лише моя думка, мені не сподобалася реклама в журналі для тінейджерів, де в тебе вигляд, як у притопленого рет-тер’єра, благослови тебе Господь. Кумедно, що тобі ще й платять за те, що ти так виглядаєш на публіці. Але деякі твої фотографії дуже гарні. Ти вродлива дівчина. Непогана пара для мого Ланселота, принаймні на вигляд.

— Дякую, — насторожено промовила Матильда.

— Але ти не з тих, хто вчащає до церкви, і це мене якось охолоджує. Безбожник у родині, — ніби роздумливо сказала вона. — Не впевнена, що мені це подобається. Ще гірше те, що мені вдалося дізнатися про твого дядька та людей, із якими він злигався. Непевний понад усяку міру. Про людину можна судити тоді, коли знаєш, чого варта її рідня. Так от, мушу сказати, що мені зовсім не сподобалося те, про що я довідалася. Крім того, слід іще врахувати мій страх перед особою, яка спокушає такого добросердого хлопчика, як мій, і вискакує за нього заміж після зовсім короткого залицяння. Так може чинити тільки дуже небезпечна або дуже корислива людина. Усе це разом узяте змушує мене зробити висновок, що нам із тобою буде дуже важко знайти спільну мову. Принаймні не в цьому житті.

— Ну, що ж, — відповіла Матильда. — Скидається на те, що у нас будуть звичні для вас стосунки свекрухи й невістки, Антуанетто, — вони обидві розсміялися.