Лорен Грофф - Долі та фурії

Гола Матильда зачинила двері й не звертала уваги на близьких, які заглядали у вікна й гукали:

— Матильдо, ну ж бо! Матильдо, впусти нас! Матильдо, я звідси нікуди не піду, а поставлю намет у дворі.

Останній варіант належав тітці чоловіка — Саллі, яка й справді отаборилась у дворі, аж поки гола Матильда не залишила двері відчиненими, щоб та могла зайти. Тітка Саллі втратила дві любові свого життя за якихось кілька місяців, але вона вирішила гордо переносити горе, вбираючись у яскраві тайські шовкові сукні й фарбуючи волосся в чорний із синім полиском колір.

Гола Матильда вкрилася з головою, побачивши тацю на матраці, й тремтіла, аж поки знову не заснула. Таця, сон, ванна кімната, тацю, сон, погані думки, страшні спогади, плач собачки Бог, таця, сон; і знову, і знову, назавжди.

Я зостаюсь тут, де ти мене удовою в невтішному горі в домі своєму лишив. Плачем … білораменна зайшлась Андромаха, голову Гектора-мужозвитяжця обнявши руками. Мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких. Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа, не заповів мені слова останнього, щоб пам’ятала я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози! [24] Гомер, «Іліада». (Пер. Бориса Тена.)

Я нині думаю про тебе, Андромахо! [25] Ш. Бодлер, «Лебідь». (Пер. М. Москаленка.)

Так воно й тривало, вічно, хіба що під час першого тижня її вдівства десь усередині намету з ковдр, у ліжку, яке підтримувало її оголене тіло, зародилася така потужна хвиля хтивості, що вона просто захлинулася нею. Усе її єство вимагало сексу. Багато сексу. Перед очима в неї, мов у німому чорно-білому кіно, миготіли чоловіки в характерних позах. І над усім цим гриміла органна музика. Органна музика. Ха!

Кілька разів у її житті хіть була настільки потужною. Перший рік життя з Лотто. А також її перший рік сексу задовго до Лотто. Він завжди вважав, що це він позбавив її невинності, але в неї тоді були місячні, ото й усе. Вона підтримувала в ньому цю віру. Вона не була незайманою, але перед ним був всього один чоловік. Це був секрет, про який Лотто ніколи не дізнався б. Він ніколи цього не зрозумів би. Його егоїзм і самовпевненість ніколи не дозволили б йому визнати попередника. Вона здригнулася, згадуючи себе сімнадцятирічну в середній школі, те, як після перших святкових вихідних з ілюмінацією все для неї було наповнене сексом. Те, як світло пульсувало серед листя амброзії в канавах, те, як її збуджувало, коли одяг доторкався до її шкіри. Те, як слова виходили з рота людини, як вони торкалися язика, губів, перекочувалися в роті, перш ніж вимовлялися. Це було так, наче чоловік раптово вдерся в неї, викликав там землетрус і випустив усе на її шкіру. В останні дні в середній школі їй хотілося з’їсти кожного із цих смачненьких хлопчиків. Якби можна було, вона проковтнула б їх усіх. Вона широко посміхалася їм, а вони тікали геть. Вона сміялася, але відчувала, що це ганьба.

Та все це не мало жодного значення. Відтоді, як вони одружилися, був один тільки Лотто. Вона була йому вірною. І майже не сумнівалася, що й він був вірний їй.

У своєму маленькому будинку у вишневому саду, в будинку найпохмурішого вдівства, Матильда прийшла до тями, вилізла зі своєї брудної постелі, прийняла душ. Вона одяглась у темній ванній і прокралася повз кімнату, де, похропуючи й посвистуючи, спала тітка Саллі. Повз наступну кімнату з відчиненими дверима, де сестра її чоловіка, Рейчел, не відриваючи голови від подушки, дивилась, як вона крадеться далі. У темряві її обличчя нагадувало тхорячу мордочку: трикутне, зосереджене, тремтяче. Матильда вскочила в «Мерседес».

Її волосся було зібране в мокрий жмут, вона була без макіяжу, та це не мало значення. За три містечка на північ був такий собі яппі-бар, а в тому яппі-барі був такий собі чоловік із сумним обличчям і бейсболкою Red Sox. А за милю звідти, у невеликому гайку, де дорога розділялась надвоє і де їх, як метеликів до дошки, могли пришпилити фари першої-ліпшої машини, що проїжджала б поруч, вона стояла на правій нозі, лівою обхопивши напружені стегна Red Sox із сумним обличчям, і кричала: «Сильніше!».

І обличчя чоловіка, яке почало було набирати зосередженого виразу, стало стривоженим, він іще деякий час мужньо витримував таку навалу, поки вона кричала йому: «Сильніше! Швидше, ти, мудак!», аж поки не стало ясно, що він злякався, тоді він зімітував оргазм, вийшов із неї, пробурмотів щось таке, наче йому треба помочитися, і вона почула хрускіт листя, коли він рвонув геть.