Лорен Грофф - Долі та фурії

Молодий: Гаразд. Дозвольте вашу ручку. [Він бере авторучку Чоллі, щось шкрябає на серветці, ховає її в кишеню. Дивиться на ручку, ховає її в кишеню також.] Це так жахливо. [Сміється, ставить склянку з вином на піднос, зникає.]

Середнього віку: Цікаво, які шанси в малюка підчепити Ланселота?

Чоллі: Менше нуля. Лотто прямий, як палиця, і нудотно моногамний до того ж. Але подивитися цікаво. [Сміється.]

Середнього віку: Що ви задумали, Чоллі?

Чоллі: А чого ви зі мною розмовляєте? Ми не знайомі.

Середнього віку: Якраз таки знайомі. Я ходив на вечірки Саттервайта в дев’яностих. Свого часу ми розмовляли про те, про се.

Чоллі: А. Ну, туди хто тільки не ходив.

[Чується звук розбитого скла, і на якусь мить натовп замовкає.]

Середнього віку: Матильда зреагувала граційно. Ще б пак. Снігова королева. Відлучилася до вбиральні із сіллю й газованою водою. Ваша правда, всі ходили на ті вечірки. І всі дивувалися, чому це ви — найкращий друг Ланселота. Ніколи нічого не приносили до столу, хіба ні? Так неприємно.

Чоллі: Я знаю Лотто з давніх-давен, ще як він був кістлявим флоридським пацаном, замученим прищами. Хто б міг подумати? Сьогодні він знаменитий, а в мене є вертоліт. А ви, я бачу, знайшли себе й досягли чималих успіхів у збиванні коктейлів. Десь так. З чим вас і вітаю.

Середнього віку: Я…

Чоллі: У будь-якому разі, радий, що ми все з’ясували, бла-бла. Мені вже час. [Подається до центру кімнати, де МОЛОДИЙ метушиться біля Ланселота, прикладаючи до його штанів паперову серветку.]

Ланселот: Ні, приятелю, я серйозно не думаю, що ви забризкали вином мої штани. Та все одно дякую. Ні. Будь ласка, облиште. Будь ласка. Годі. Та годі вже.

Молодий: Перекажіть вашій дружині, що я дуже шкодую, містере Саттервайт. Будь ласка, надішліть мені рахунок.

Аріель: Дурниці, дурниці. Я куплю нову сукню. Іди на місце. [МОЛОДИЙ зникає.]

Ланселот: Дякую, Аріелю. Не турбуйся за Матильду. Це стара сукня, здається. До речі, дуже ефектно все це. Наче ти зробив точну копію того, що було в мене в голові. Насправді я побачив, що це Наталі, і затяг Матильду сюди, хоча вона не дуже добре почувалася. Ми були друзями з Наталі ще з коледжу, ми повинні були прийти. Так трагічно те, що з нею сталося. Я радий, що ти її вшанував. Чесно кажучи, мені здається, що Матильді й досі якось не по собі, що вона так раптово покинула галерею, знайшовши тоді роботу в шлюбному інтернет-агентстві.

Аріель: Я розумів, що вона залишить мене рано чи пізно. Усі мої найкращі дівчата так чинять.

Ланселот: Я думаю, їй не вистачає мистецтва. Вона змушує мене ходити по музеях, де б ми не були. Можливо, вам варто було б знову якось співпрацювати.

Аріель: Старих друзів багато не буває. Та хай там як, а я чув щось і про тебе. Хтось мені казав, що ти отримав казкову спадщину. Це правда?

Ланселот [Судомно зітхає.]: Моя мати померла чотири місяці тому. Ні, п’ять. Це правда.

Аріель: Мені дуже шкода. Я не хотів зробити тобі боляче, Лотто. Я знав, що ви не жили разом, і бовкнув, не подумавши. Вибач, будь ласка.

Ланселот: Так, ми не жили разом. Я не бачив її впродовж багатьох десятиліть. Вибач. Я й справді не знаю, чому я сприймаю все, як у тумані. Минуло вже п’ять місяців. Достатньо довго, щоб перестати оплакувати матір, яка ніколи не любила мене.

Чоллі [Підійшовши ближче.]: Якщо твоя мати ніколи не любила тебе, то це тому, що вона безсердечна сучка.

Ланселот: Чоллі, привіт! «Він виродок, нікчема безтолковий, старе, безпутне, губи пожовтілі, — душа потворна у потворнім тілі». [20] В. Шекспір, «Комедія помилок». (Пер. І. Стешенко.) Мій найкращий друг.

Чоллі: Можеш запхати свого Шекспіра собі в дупу, Лотто. Боже, як він мене дістав.

Ланселот: «Шарлю, дякую тобі за відданість». [21] В. Шекспір, «Як вам це сподобається». (Пер. О. Мокровольського.)

Аріель: Мало було б там користі з нього. Шекспір у темряві.

Чоллі: О, Аріель. Непогана спроба, хлопче. Майже смішно, як завжди.

Аріель: Тільки й можна, що жартувати, Чарльзе, бо ми ледве знайомі. Ти купив у мене кілька картин за останній рік, та цього недостатньо, щоб розказувати мені, який я завжди.

Чоллі: Ти і я? О ні, ми давні друзі. Я знаю тебе так давно. Ти не пам’ятаєш, але я колись давно зустрів тебе в місті. Ще тоді, як у вас був роман із Матильдою.

Ланселот [Довга пауза.]: Роман? Матильда й Аріель? Що?

Чоллі: Мені не треба було цього казати? Вибачте. Та ну, стара історія. Ви вже одружені мільйон років, яке це має значення. Оті канапки — просто не можу втриматися. Перепрошую. [Женеться за офіціантом із підносом.]