Лорен Грофф - Долі та фурії

Він похолов. Рейчел, від якої він цього найменше чекав, зрадила його. Та ні. Йому здалося. Цього не може бути. Тепер вона стояла навшпиньки, щоб дотягтися до його щоки. І він помітив дрібненькі зморшки навколо очей його молодшої сестрички. О, заради Бога, куди ж тікає той час? [Закручується за годинниковою стрілкою в нікуди.]

— Принаймні ти зобразив кращу версію Антуанетти. Зрештою, насамкінець вона закриває собою своїх дітей від звірюки. Хвала Богу, — промовила вона голосом Саллі, поворушивши в повітрі пальцями. Вони засміялися.

[А в шухляді у Флориді лежав недописаний лист. Любий. Я ніколи не бачила твоїх п’єс на сцені, як ти знаєш. Усе життя жалкую про це. Але я прочитала їх усі, я дивилась їх на DVD-дисках і в інтернеті. Що й казати, як я пишаюся тобою! І я зовсім не здивована. Із самого твого народження я докладала всіх зусиль, щоб зробити з тебе такого митця, яким ти став! Але як, Ланселоте, як ти смієш.]

КАЖАНИ, 2014

— Це прекрасно, — сказала Матильда.

Але Лотто зауважив у її голосі щось, до чого не був готовий, і сказав:

— Мене зачепило на тому симпозіумі, що вони всі вирішили, що я жінконенависник. Ти ж знаєш, я люблю жінок.

— Авжеж, — погодилася вона. — Ти їх навіть занадто любиш. — Проте прохолода залишилася в її голосі, вона уникала дивитися на нього. Щось було не так.

— Мені здається, що Лівві вийшла досить непогано. Сподіваюся ти не проти, що я використав тебе як модель для її образу.

— Звісно, Лівві ж убивця, — сухо сказала Матильда.

— М, я хотів сказати, що я просто використав твою особистість.

— Особистість убивці, — уточнила вона. — Мій чоловік, із яким я прожила понад двадцять років, заявляє, що в мене особистість убивці. Чудово!

— Люба, — попросив він, — не впадай в істерику.

— Істерика? Лотто, будь ласка. Ти хоч знаєш, що означає корінь цього слова? Hystera. Матка. Ти мене просто обізвав розніженою бабою, яка ридає над своїми геніталіями.

— Та що з тобою таке? Чого ти психуєш?

Вона звернулася до собаки:

— Він надав мою особистість убивці й питає, чого я психую.

— Гей, поглянь на мене. Ти говориш дурниці, й жіночі органи тут ні до чого. Лівві загнали в кут два погані хлопці, і вона убила одного з них. Якби якийсь здоровенний собацюра перекусив нашого Бога навпіл, ти б вибила йому мізки. Хто знає тебе краще, ніж я? Ти свята, але й святі можуть дійти до краю. Хіба я думаю, що ти можеш когось убити? Зовсім ні. Та уявімо, що в нас є дитина, і уявімо, що якийсь мужик сунеться до неї зі своїми паскудствами, ти ж не роздумуючи роздереш йому горло власними нігтями. І я теж. Це зовсім не означає, що ти погана.

— О, Боже. Ми говоримо про те, що ти записав мене в убивці, й тут, ні сіло ні впало, ти знову з цими дурницями про дитину.

— Дурницями?

— …

— Матильдо, чому ти так дихаєш?

— …

— Матильдо? Куди ти йдеш? Гаразд, добре, зачиняйся у ванній. Вибач, що я тебе образив. Ти можеш поговорити зі мною? Я сидітиму тут, під дверима. Я віднесу тебе вниз на руках. Вибач, що ми відхилилися від теми. Ми можемо поговорити про п’єсу? Крім того, що я дав твою особистість убивці, що ти думаєш про неї? Вона якась слабкувата в четвертому акті. Наче стіл із хиткою ніжкою. Треба буде щось переробити. Не хочеш спробувати свої сили? О, ванна? Серед дня? Добре. Роби все, що тобі потрібно. Ванна — це добре. Тепло. Запах лаванди. Добре, що ти збираєшся прийняти ванну. Ми можемо говорити крізь двері? У цілому, п’єса і справді непогана, мені здається. Так? Матильдо, не будь такою. Для мене це важливо. Ну, гаразд. Як так, то й так. Я йду вниз, подивлюсь якийсь фільм. Якщо захочеш — приєднуйся.

ЕСХАТОЛОГІЯ, 2014

Лише коли вони доїхали і накачані бурбоном гості вже вистрибували з машини, Лотто побачив скейтборд, розбитий об пеньок, деталі від мокрих дитячих купальників на траві, Бога, такого замореного, що він навіть не зміг підняти голову, і зрозумів, що це була погана ідея. Господи, Матильда залишилась одна з трьома дітьми Рейчел ще до сніданку, коли Лотто поїхав у гастроном, щоб купити молока. Коли він був у магазині, йому зателефонували й попросили негайно приїхати до міста, щоб устигнути записати годинне інтерв’ю для радіопрограми — завершення своєрідного тріумфального кола його «Есхатології», яка сподобалася навіть Фібі Дельмар, хоча, як він сказав Матильді: «Від графомана краще почути різку критику, ніж похвалу».

Це було важливо, тому він помчав до міста і, сидячи у студії в домашніх, майже піжамних штанях, записав надзвичайно вдале інтерв’ю. Ще був яскравий ранок, коли він вирушив додому, та несподівано зіткнувся із Семюелем й Арні, які весело розмовляли на тротуарі, і, чорт забирай, як же давно вони не бачилися! Само собою, вони разом поснідали. Як водиться, сніданок перейшов у випивку, а тут ще Семюел побачив у барі якогось чоловіка зі свого клубу, який приєднався до них, — радіолог чи онколог, чи ще хтось. А коли під обід вони зголодніли, Лотто запросив їх додому, бо всі знали, що Матильда божественно готує. Він був п’яний, але кермувати ще міг.