Лорен Грофф - Долі та фурії

— Що вона витворяє? Я думав, вона лесбіянка. Мені подобалась Елізабет. У неї були чудові груди. Де вона надибала цього наркомана?

— Те, що в нього татуювання на шиї, не робить його наркоманом, — сказала Матильда. Замислилася на мить. — Так мені здається.

Подробиці вони слухали, снідаючи яйцями «Бенедикт». У Рейчел був поганий рік після коледжу. Її просто розпирало від енергії, її руки без упину пурхали, як колібрі, від тарілки до виделки, до склянки, до волосся, до коліна.

— Ну не можна ж виходити заміж у двадцять три, бо в тебе був поганий рік, — зауважив Лотто.

— А чого ж ти сам одружився у двадцять три, Лотто? — нагадала Рейчел. — От скажи мені, будь ласка.

— Туше, — пробурмотіла Матильда. Лотто подивився на неї. — Щоравда, ми одружилися у двадцть два, — додала вона.

Так от, як вона вже сказала, у Рейчел був поганий рік. Елізабет порвала стосунки з нею через те, що вчинила Рейчел. Що б то не було, воно було таке погане, що Рейчел почервоніла, як рак, а чоловік стиснув її коліно під столом. Вона повернулася додому на узбережжя, щоб Саллі могла піклуватися про неї. Піт працював тут недалеко, в Меріленді.

— Ви вчений, Піте? — спитала Матильда.

— Ні, але я годую дельфінів, — відповів він.

Піт говорив правильні речі і, головне, дуже вчасно, як казала Рейчел. О! А ще вона збиралася на юридичний факультет, і, якщо Лотто не буде проти, то вона узяла б на себе управління трастом після того, як вивчиться.

— Мама й тебе залишила без підтримки? — спитав Лотто. — Бідна жінка. Позбавила себе грандіозного, бундючного свята, якого так чекала. Вона не знала б, кого запросити, та й сама б не прийшла, але була б щаслива від самого приготування. Для тебе, Рейчел, сукня з пишними вгорі й вузькими внизу рукавами. Торт завбільшки з піраміду Чичен-Іца. Дівчата в кринолінах із букетами. Усі її засмаглі родичі-янкі, яких розривало б від заздрощів. Я не здивувався б, якби вона призначила бенефіціаром трасту якого-небудь шизоїдного рятувальника пітбулів абощо.

Запала мовчанка. Саллі морщилась і вовтузилась із серветкою.

— Вона не лишала мене без підтримки, — тихо промовила Рейчел.

Усі притихли. Лотто відчув гострий біль, та не виявив цього жодним чином.

— Але мені довелося підписати шлюбний контракт. Я отримую всього два мільйони, — устряг Піт, зробивши комічно сумну гримасу.

Усі повтуплювали очі у свої коктейлі «Кривава Мері», а він почервонів і додав:

— Я хотів сказати, якщо станеться щось погане. Все нормально, люба, — і Рейчел легенько кивнула.

Він виявиться всього лишень маленьким непорозумінням. Не мине й півроку, як Елізабет із великими м’якими цицьками, окулярами «котяче око», бляклим волоссям і такою ж бляклою шкірою повернеться назавжди.

У театрі Лотто спостерігав за своїми тіткою й сестрою. За десять хвилин, коли їхня туш для вій потекла, він полегшено зітхнув, розслабився й провів долонею по обличчю.

Після всіх виходів на аплодисменти, привітань, обіймів і промови, яку він виголосив перед своїми акторами, що любили його, любили, і це випливало з того, як вони дивилися на нього, Матильда нарешті вивела його через запасний вихід і привела до бару, куди заздалегідь попросила помічника привести родину Лотто. Саллі схопилася, розплакалася, повисла в нього на шиї. Рейчел щосили обняла його за пояс. Піт стрибав навколо них, намагаючись поплескати Лотто по плечах.

Саллі шепнула йому на вухо:

— Милий, я навіть не уявляла, як ти хочеш дітей.

Він здивовано подивився на неї:

— Ти зрозуміла це з п’єси? Що я хочу дітей?

— Так, авжеж, — відповіла Саллі. — Уся п’єса про сім’ю, про те, як усе передається від покоління до покоління, про те, що народившись, ти належиш певному клаптику землі, яким володіє твоя сім’я. Це ж ясно, як день. До того ж Дороті вагітна. У Джулі дитина десь там нагорі. І навіть Хувер носиться з дитиною на руках. Хіба ти не про це написав?

— Ні-і-і, — сказала Матильда, сміючись.

Лотто знизав плечима.

— Можливо, — промовив він.

ЕЛЕОНОРА АКВІТАНСЬКА, 2006

Маленький чоловічок стрімко вскочив у сцену-коробку, де відбувався VIP-прийом. Його рідке волосся було сиве. Вицвілий зелений плащ робив його схожим на примарного блідо-зеленого метелика сатурнія луна.

— О мій дорогий хлопчику, мій дорогий, любий Лотто, ти зробив це, ти зробив те, що, я завжди знав, ти можеш зробити. Це в тебе в крові — театр. Сьогодні Талія цілує тебе в обидві щоки.

Ланселот посміхнувся маленькому чоловічкові, який зображав Талію, цілуючи його в щоки. Він узяв келих шампанського з лотка, що проїздив повз них.