Лорен Грофф - Долі та фурії

Святкування тривало всю ніч і після зачинення бару, коли на вулицях уже не було жодного таксі, тому Матильда й Лотто вирішили йти додому пішки. Її рука була в його руці, вони розмовляли ні про що й одночасно про все, неприємне гаряче дихання метро виривалося назовні крізь ґрати.

— Хтоніка, [35] У давньогрецькій міфології — божества й сили підземного світу. — сказав він. Випите вино трохи послабило властиву йому награність, яка й досі здавалася їй милою, провісником слави. Було дуже пізно, вулиці майже спорожніли, і їм здавалося, що в місті залишилися вони самі.

Вона думала про все оте життя, яке кишіло в них під ногами, а вони йшли по ньому, нічого про нього не знаючи. Вона спитала:

— А чи відомо тобі, що загальна вага всіх мурашок на землі дорівнює загальній вазі всіх людей на землі?

Вона, яка ніколи не напивалася надміру, сьогодні була трохи напідпитку, це правда; цей вечір приніс таке полегшення. Коли завіса нарешті опустилася, закривши задник, величезний валун, який перекривав їм шлях у майбутнє, відкотився й щез.

— Вони будуть тут навіть тоді, коли нас усіх не стане, — й собі докинув Лотто. Він прикладався до пляшки. Поки вони дійдуть додому, він буде п’яний, як чіп. — Мурахи, медузи й таргани. Ось хто царюватиме на землі. — Він милувався нею; він, який так часто напивався. Бідолашна його печінка. Вона уявляла її всередині нього: ошпарений пацюк, рожевий і в рубцях.

— Вони заслуговують на це місце більше, ніж ми, — говорила вона. — Ми не цінували того, що отримали в дар.

Він усміхнувся й поглянув угору. Зірок видно не було. Повітря надто задимлене.

— А ти знаєш, — сказав він, — зовсім недавно виявилося, що тільки в нашій галактиці можуть існувати мільярди світів. — Він вдало зобразив астрофізика Карла Сагана: — Мільярди й мільярди!

Вона відчула, як на очі їй навертаються сльози, але не могла сказати, чому ця думка так її зачепила.

Але він усе чудово бачив і розумів. [Він знав її; те, чого він не знав про неї, могло потопити океанський лайнер; але він знав її.]

— Ми тут самотні, — сказав він. — Це правда. Але ми не одні.

Коли він помер, вона жила в якомусь безкінечному підземному горі і якось, мов крізь імлу, подивилася в інтернеті фільм про те, що станеться з нашою галактикою через мільярди років. Ми танцюємо надзвичайно повільне танго з галактикою Андромеда. Обидві галактики мають форму спіралей із випростаними рукавами, і ми наближаємось одна до одної, як тіла, що обертаються. Швидкість галактик буде тим більшою, чим ближче вони зійдуться, викрешуючи блакитні іскри — нові зірки, — аж поки не минуть одна одну. І тоді довгі рукава обох галактик ласо витягнуться, і їхні руки зчепляться в останній момент, і вони почнуть обертатися в протилежному напрямку. Їхні ноги переплетуться, але не вдаряться одна об одну, аж поки цей другий вихор не перетвориться на замок, злиття, поцілунок. І в цей момент у самому центрі їхніх обіймів, коли вони будуть найближче один до одного, відкриється супермасивна чорна діра.

Наступного ранку після славетної прем’єри, коли все було чудово і радісно, вона вийшла з дому, щоб купити газету й цілу коробку солодощів, булочок із шоколадом, і яблучних тістечок, і круасанів, і, йдучи додому, ум’яла чудову мигдалеву віденську булочку за чотири укуси. Вона зайшла в їхню затишну нірку з позолоченою стелею, налила склянку води, поки Лотто, зі скуйовдженою після сну головою, прочісував газети, а коли обернулася, його велике чудове обличчя було біле. На ньому була якась дивна гримаса: нижня губа опустилася, аж стало видно зуби, і чи не вперше він не міг вимовити ані слова.

— Ой-ой, — злякалася вона, швидко підійшла до нього й почала читати, заглядаючи через його плече.

Закінчивши читати, вона сказала:

— А щоб їй дупа по шву розійшлася, цій критикесі.

— Слідкуй за своєю мовою, люба, — промовив він, але це прозвучало більше автоматично.

— Та ні, серйозно, — розлютилася Матильда. — Якась Фібі Дельмар. Усе ненавидить. Ненавидить останню п’єсу Стоппарда. Називає її самозакоханою. Заявляє, що Сьюзен-Лорі Паркс не вдалося повторити Чехова, що повна дурня, бо Сьюзен-Лорі Паркс не збирається корчити із себе Чехова, це ж треба таке ляпнути. Їй вистачає й того, що вона Сьюзен-Лорі Паркс. Так будь-який дурень може бути критиком, оцінюючи чиюсь роботу відповідно до своїх уподобань. Вона схожа на невдаху-поетку із сучою мордою, яка нічого не вміє, а ім’я собі робить, руйнуючи інших дощенту. Вона завжди всіх валить. Плюнь і не звертай уваги.