Селеста Инг - Несказане

Тепер, коли Лідія опинилася в авто, вона не знала, що сказати. Джек запустив двигун, увімкнув передачу, й на панелі приладів ожили великий спідометр та покажчик рівня бензину. Інших приладів не було. Лідія подумала про авто батьків: усі індикатори й сигнальні вогники, які попереджають, що бензину замало, що перегрівається двигун, що ти не вим­кнув ручне гальмо або не зачинив дверей, багажника чи капота. Вони тобі не довіряють. Їм треба постійно перевіряти, нагадувати, що слід робити, а чого не слід.

Лідія ніколи раніше не залишалася наодинці з хлопцем — мати забороняла їй ходити на побачення, та вона ніколи й не намагалася. Їй раптом спало на думку, що досі вони з Джеком по-справжньому не розмовляли. Лише невиразно уявляла те, що відбувається на задньому сидінні. Кутиком ока бачила Джеків профіль, темну щетину — темнішу за його волосся кольору пісковику. Ця щетина подовжувала бакенбарди мало не до горла й нагадувала пляму від вугілля, яку треба витерти.

— Тож, — сказала Лідія і сховала в кишеню пальта свої пальці, які зрадливо сіпнулися, — можна мені сигарету?

Джек засміявся.

— Не гони. Ти ж не куриш.

Та все одно він простягнув їй пачку, і Лідія дістала сигарету. Думала, що вона буде тверда й важка, як олівець, але виявилася легенькою, практично невагомою. Не відриваючи очей від дороги, Джек кинув їй запальничку.

— То ти не схотіла, щоб сьогодні додому тебе проводив брат?

Лідія не могла не відчути презирливої нотки в голосі Джека, але не зрозуміла, з кого він глузує — з неї, з Ната чи з обох одразу.

— Я не дитина, — Лідія припалила сигарету й взяла її до рота. Дим увірвався їй у легені, у голові запаморочилося, але вона раптом відчула себе сильною і незалежною. «Це як порізати палець, — подумала дівчина: біль і кров нагадують тобі, що ти жива». Вона видихнула — між зубів завихрився маленький циклон — і простягнула запальничку назад. Джек махнув рукою.

— Кинь у бардачок.

Лідія клацнула замком, відкрила заслінку, й звідти просто їй на ноги випала маленька блакитна коробочка. Вона завмерла, а Джек знову засміявся.

— Що таке? Ніколи досі не бачили презиків, міс Лі?

У Лідії знову спалахнуло обличчя; вона згребла презервативи й запхала їх назад у відкриту коробочку.

— Звісно, бачила. — Вона поклала коробку в бардачок разом із запальничкою та спробувала змінити тему. — То що ти думаєш про сьогоднішню контрольну з фізики?

Джек пирснув.

— Не думав, що фізика для тебе має таке велике значення.

— У тебе й досі проблеми?

— А в тебе?

Лідія мить вагалася. Зробила довгу, як Джек, затяжку та, перш ніж видихнути, відкинула голову назад.

— Мене ця фізика не обходить. Повна туфта.

— Лайно, — погодився Джек. — Чого ж тоді в тебе такий вигляд, ніби зараз заплачеш, коли містер Келлі роздає перевірені «домашки»?

Вона не знала, що це настільки помітно, і вже вкотре пекучі плями спалахнули на щоках, повільно перетікаючи до шиї. Сидіння під нею зарипіло, пружина тицьнула її в стегно, мов кулак.

— Маленька міс Лі курить, — Джек поцокав язиком. — Твій брат хіба не засмутиться, коли дізнається?

— Ще дужче він засмутиться, коли дізнається, що я сиділа в твоїй машині. —Лідія злісно всміхнулася.

Джек, здавалося, не помітив. Він опустив вікно, і, поки викидав недопалок, у салоні кружляло холодне повітря.

— Він страшенно мене ненавидить, еге ж?

— Перестань, — сказала Лідія. — Усі знають, що відбувається в цьому авто.

Джек раптом звернув до узбіччя. Вони щойно доїхали до озера, і його очі були холодні та спокійні, як крижана поверхня за вікном.

— Тоді тобі, мабуть, краще вийти. Ти ж не хочеш, щоб хтось такий, як я, тебе зганьбив. Зруйнував твої шанси вступити до Гарварда, як твій братик.

«Він, мабуть, справді ненавидить Ната , — подумала Лідія. — Так само, як Нат ненавидить його». Вона уявила, як вони всі ці роки вчаться разом в одному класі: Нат сидить попереду, з відкритим зошитом, одна рука потирає маленьку борозну між бровами, — так він робить, коли напружено думає.

Повністю зосереджений, ні на що більше не звертає уваги, відповідь уже тут, зависла на кінчику олівця. А Джек? Джек розвалився позаду в кутку, сорочка розхристана, одна нога простягнута в проході. Такий спокійний. Такий упевнений у собі. Йому начхати, що подумають інші. Не цікаво, чому всі просто не зносять одне одного.

— Знаєш, я не така, як Нат, — сказала вона.

Джек вивчав її довгим поглядом, мовби намагався зрозуміти, чи правду вона каже. Під заднім сидінням гарчав двигун. Попіл на кінчику її цигарки видовжився, мов сірий хробак. Вона більше нічого не сказала, видихнула в морозне повітря маленьку хмарку диму й змусила себе витримати пронизливий погляд Джека.