Селеста Инг - Несказане

— Наш таємний членський знак, — сказав він, коли пролунав дзвінок. Його очі, темно-синьо-сірі, зустрілися з її очима. — Вітаю в клубі, міс Лі.

Того ранку Лідія весь урок торкала пальцем той крихітний нулик і кутиком ока спостерігала за Джеком. Він був сконцентрований на чомусь, чого вона не могла бачити, ігнорував монотонне бурмотіння містера Келлі, довкола нього скрипіли олівці, над його головою дзижчала флуоресцентна лампа. Великий палець барабанив по парті. « Джек Вольф хоче дружити? — дивувалася вона. — Нат його вб’є. Або мене». Та після того першого дня Джек не озвався до неї більше жодним словом. Бували дні, коли він запізнювався, потім клав голову на парту й лежав так цілий урок; інколи взагалі не приходив. Нулик відіправся. Лідія дуже низько схилялася над записами. Переписувала все, що писав на дошці містер Келлі, гортала сторінки підручника туди й назад так часто, що кутики пом’якшали та стерлися.

Потім, наприкінці січня, за обідом, її мама передала салат і страву з «Гамбурег Хелпер» [28] Паста швидкого приготування. та глянула запитально — спершу ледь нахилила голову в один бік, потім у другий, ніби мала кролячі вуха й намагалася вловити ними певний сигнал. Нарешті вона спитала:

— Лідіє, як справи з фізикою?

— Усе гаразд. — Лідія простромила виделкою круглий, як монетка, шматочок моркви. — Краще. Уже краще.

— Наскільки краще? — У маминому голосі почулася різкіша нотка.

Лідія розжувала м’яку моркву.

— У нас ще не було тесту. Але я добре справляюся з домашньою роботою.

Це було брехнею лише наполовину.

Перший тест семестру планувався наступного тижня. А з домашнім завданням вона була в змозі впоратися, лише коли переписувала відповіді на задачі з непарними номерами з кінця підручника й шахраювала навіть із тими, які могла розв’язати.

Мати насупилася й зачерпнула трохи макаронів.

— Запитай у вчителя, чи можна тобі зробити щось додатково, — сказала вона. — Тобі не треба, щоб ця оцінка тебе потопила. З усім твоїм потенціалом...

Лідія тицьнула виделкою у шматок помідора. Лише тривога в голосі матері втримала її від крику.

— Я знаю, мамо, — сказала вона.

Глянула через стіл на Ната, сподіваючись, що він змінить тему, але Нат, заглиблений у власні думки, нічого не помітив.

— Лідіє, а як справи у Шеллі? — запитав Джеймс.

Лідія помовчала. Минулого літа батько наполіг, і вона одного разу запросила Шеллі погуляти.

Однак Шеллі, здавалося, цікавіше було фліртувати з Натом, намагатися пограти з ним у «кеча» в дворі, запитувати в нього, хто гарячіший — Лінда Картер чи Ліндсі Ваґнер. Відтоді вони не розмовляли.

— У Шеллі все добре, — сказала вона. — Вона зайнята. Вона секретар у студентській раді.

— Може, й ти туди пішла б, — сказав Джеймс і з виглядом мудреця, який виголошує крилаті слова, покрутив у повітрі виделкою. — Я певний, що вони залюбки приймуть твою допомогу. А як справи у Пем і Карен?

Лідія опустила очі в тарілку, до несмачного салату й сумного бруска яловичини та сиру поряд із ним. Востаннє вона розмовляла з Карен більше року тому, коли її батько віз їх додому з денного сеансу «Політ над гніздом зозулі». Спочатку вона пишалася тим, що цього разу її плани не були брехнею. Карен щойно переїхала до міста, і Лідія, підбадьорена присутністю новенької, запропонувала разом піти в кіно. Карен сказала: «Так, звісно, чому б і ні». Потім її батько цілу дорогу намагався показати, який він крутий :

— П’ять братів і сестер, Карен? Просто як у «Родині Брейді»!. [29] Американський комедійний серіал. Ти дивишся цей серіал?

— Тату, — сказала Лідія. — Тату.

Але він не вгавав — запитував Карен, які з’явилися нові пісні , наспівував один-два рядки з «Ватерлоо», [30] Пісня гурту ABBA . якій було вже два роки. Карен відповідала: «Так», «Ні» або «Не знаю» і крутила намистинку на сережці. Лідії хотілося розплавитись і всотатися в подушки сидінь якнайглибше, туди, де поролон глушить усі звуки. Вона хотіла сказати щось про фільм, але не могла нічого придумати. Усе, про що вона думала, — це порожні очі Джека Ніколсона, над яким опускалася подушка, що мала його задушити. У салоні зависла тиша, й так тривало, аж поки вони не під’їхали до будинку Карен.

Наступного понеділка за ланчем вона зупинилася біля столика Карен і спробувала посміхнутися.

— Вибач за батька, — сказала вона. — Боже, це було так незручно.

Карен відкрила йогурт і вилизала фольгу зі споду накривки.