Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

* * *

Якщо рік між переїздом з Англії і початком своєї офіційної інтернатури в Маунт-Зіоні був сповненим пригод, несподіванок, хвилювань, то власне інтернатура — я по кілька тижнів перебував то в терапевтичному, то в хірургічному, то в педіатричному відділеннях — виявилася, порівнюючи з ним, нудною буденщиною, що засмучувала мене, адже через це я пройшов в Англії. Тепер я сприймав інтернатуру лише як бюрократичне марнування часу, проте всі випускники закордонних медичних вишів мали провести там два роки, незалежно від попереднього рівня підготовки.

Однак були тут і переваги: я міг провести ще рік у Сан-Франциско, що так мені полюбилося, без жодної оплати: проживання та харчування надавала лікарня. Товариші-інтерни, які прибули з усіх куточків Штатів, були вкрай різними й часто дуже обдарованими людьми — Маунт-Зіон мала добру репутацію, і це (включно з нагодою провести рік у Сан-Франциско) надзвичайно приваблювало новоспечених лікарів. До інтернатури туди подавалися сотні претендентів, тож лікарня могла дозволити собі прискіпливо обирати інтернів.

Я найбільше зблизився з Керол Барнетт, талановитою темношкірою жінкою з Нью-Йорка, яка вільно володіла багатьма мовами. Якось нас обох відправили вимивати руки для складної операції на черевній порожнині, хоча уся наша робота була в тому, щоб тримати ретрактори та подавати хірургам інструменти. Лікарі не зробили жодної спроби щось нам показати чи чогось навчити і, окрім різких роздратованих «Пінцет, швидко!» й «Міцно тримай ретрактор», ігнорували нас. Вони багато теревенили між собою і якоїсь миті, перейшовши на ідиш, відпустили кілька огидних зневажливих коментарів щодо присутності темношкірого інтерна в операційній. Зачувши це, Керол насторожилася і відповіла їм бездоганною ідиш. Хірурги почервоніли, а операція раптово урвалася.

— Ніколи не чули, щоб чорнопикі розмовляли ідишем? — із глузливою посмішкою додала Керол.

Я думав, що в лікарів попадають із рук інструменти. Украй збентежившись, вони вибачилися перед Керол і після того докладали всіх зусиль, щоб ставитися до неї з особливою повагою аж до завершення нашої спільної практики в хірургії. (Нам було цікаво, чи цей епізод, а також те, що вони дізналися більше про Керол і почали поважати її як особистість, ще довго впливав на них).

* * *

На вихідних, якщо я не чергував, то знімався і їхав на своєму мотоциклі досліджувати Північну Каліфорнію. Мене захоплювала історія раннього добування золота в Каліфорнії, я мав особливі почуття до 49-ї автомагістралі та крихітного міста-привида Копперополіса, через яке проїжджав на шляху до Золотої жили. [119] Золота жила (Mother Lode) — назва ділянки з покладами золотої руди, що простягається з північного заходу на південний схід гірського хребта Сьєрра-Невада у Каліфорнії. — Прим. перекл.

Часом в’їжджав на прибережну трасу, першу магістраль і, минаючи найпівнічніші секвойї, прямував до Еуріки, [120] Еуріка — місто у штаті Каліфорнія, США. Розташоване в затоці Гумбольдт за 430 км на північ від Сан-Франциско і за 160 км на південь від межі штату Орегон. — Прим. перекл. а звідти — до озера Крейтер в Орегоні (тоді проїхати понад 1 100 км одним махом видавалося мені дрібницею). Саме того року, що більше не вирізнявся нічим цікавим через цю інтернатуру, я відкрив для себе дива Йосеміті й Долини смерті, [121] Долина смерті — міжгірська западина в американських штатах Каліфорнія та Невада, найнижча западина в Північній Америці (86 м нижче рівня моря в одній із точок). — Прим. перекл. а також уперше відвідав Лас-Вегас, який у ті ясні дні було видно з відстані у 80 км, немов мерехтливий міраж у пустелі.

Проте тоді, коли у мене з’являлися у Сан-Франциско нові друзі, доки я насолоджувався містом і навсібіч роз’їжджав на вихідних, моя неврологічна підготовка закінчилася. Чи принаймні так би сталося, якби не Левін і Фейнштайн, які запрошували мене на конференції та дозволяли і далі приймати їхніх пацієнтів.

Здається, у 1958-му мій давній друг Джонатан Міллер подарував мені книгу поезій Тома Ґанна [122] Том Ґанн (Thom Gunn, 1929–2004) — американський поет британського походження. — Прим. перекл. «Відчуття руху» зі словами: «Ти маєш зустрітися із Томом — це близька тобі по духу людина». Я жадібно поглинув цю книгу і постановив собі: якщо насправді потраплю до Каліфорнії, то перш за все розшукаю Тома Ґанна.

Прибувши до Сан-Франциско, я розпитав про Тома й дізнався, що він в Англії, навчається за стипендійною програмою у Кембриджі. Проте кілька місяців по тому Том повернувся, і ми зустрілися на вечірці. Мені було двадцять сім, йому — близько тридцяти; не така вже й суттєва різниця, але я глибоко усвідомлював, який він зрілий і впевнений у собі, що він знає, ким він є, які має здібності й чим займається. Тоді в нього вже було дві видані книги, а я в житті нічого не публікував. Я думав про Тома як про вчителя та наставника (і при цьому навряд чи як про еталон, оскільки наші манери письма суттєво різнилися). Порівняно з ним я почувався як несформований ембріон. Я схвильовано сказав, що, попри величезне захоплення його поезією, мене стурбував один із його віршів — «Загоничі» через садомазохістський зміст. Здається, це його спантеличило, і він чемно зробив мені зауваження: «Не варто плутати поезію і поета». [123] Цікаво, що коли у 1994 році вийшла друком Томова збірка «Вибране», цей вірш був єдиним, який він вирішив не перевидавати.