Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

Кремер написав їм листа, у якому розповів про мене, і під час зустрічі Левін і Фейнштайн погодилися неофіційно мене працевлаштувати. Вони запропонували допомагати оцінювати стан пацієнтів до і після хірургічного втручання. Через відсутність зеленої карти вони не могли платити мені зарплату, але надавали допомогу в розмірі 20 доларів. (Тоді 20 доларів були значною сумою — винайняти кімнату в мотелі коштувало близько трьох доларів за ніч, а на деяких автостоянках ще були в обігу одноцентові монети.)

Левін і Фейнштайн пообіцяли за кілька тижнів відшукати мені кімнату для проживання на території лікарні, але зважаючи на те, що у мене було обмаль грошей, я домовився, що до того часу поживу в Молодіжній християнській асоціації. Я довідався, що на портовій набережній Ембаркадеро, напроти поромної станції, є великий житловий осередок асоціації. Він виглядав убого, дещо занедбано, але атмосфера там була затишною і дружелюбною. Тож я заселився у невелику кімнатку на сьомому поверсі.

Близько одинадцятої вечора у двері неголосно постукали.

— Заходьте, — запросив я: було відчинено.

У двері просунулася голова якогось молодика. Побачивши мене, він вигукнув:

— Перепрошую, я помилився кімнатою!

— А чому ви так упевнені? — відповів я, заледве вірячи у те, що кажу. — Чому б вам не зайти?

Він на мить завагався, а тоді увійшов, замкнувши за собою двері. Це було моє перше знайомство з життям у цьому хостелі з його нескінченним гупанням дверима. Я помітив, що дехто з моїх сусідів міг мати до п’яти візитерів за ніч. Мене огортало особливе, небувале відчуття свободи: я вже не був у Лондоні, у Європі; це був Новий світ, і (до певної міри) я міг робити усе, що мені заманеться.

За кілька днів у Маунт-Зіоні сповістили, що звільняється кімната, і я перебрався до лікарні. Це було нічим не гірше за веселе життя у помешканні асоціації.

* * *

Я працював у Левіна та Фейнштайна вісім місяців, а офіційно інтернатура у Маунт-Зіоні мала розпочатися не раніше наступного липня. Левін і Фейнштайн були настільки різними, що годі собі уявити. Ґрант Левін — неквапливий і розважливий, Фейнштайн — запальний та вразливий, але вони органічно доповнювали один одного, як мої лондонські керівники з неврології Кремер і Джилліатт (а також Дебенгем і Брукс, під керівництвом яких я працював у лікарні королеви Єлизавети у Бірмінґемі).

Іще хлопчаком я захоплювався подібними тандемами. У часи свого зацікавлення хімією читав про співпрацю Кірхгофа [99] Густав Кірхгоф (Gustav Robert Kirchhoff, 1824–1887) — німецький фізик. Встановив один із законів випромінювання та правила для розрахунку електричних кіл. — Прим. перекл. й Бунзена, [100] Роберт Вільгельм Бунзен (Robert Wilhelm Bunsen, 1811–1899) — німецький хімік-експериментатор. Разом із Кірхгофом заклав основи спектрального аналізу, відкрив цезій та рубідій. — Прим. перекл. про те, як поєднання їхніх таких несхожих підходів зробило неоціненний внесок у відкриття спектроскопії. Під час навчання в Оксфорді я був вражений працею Джеймса Вотсона [101] Джеймс Вотсон (James Dewey Watson, нар. 1928) — американський молекулярний біолог, відомий завдяки встановленню структури молекули ДНК у 1953 році. — Прим. перекл. та Френсіса Кріка [102] Френсіс Крік (Francis Harry Compton Crick, 1916–2004) — британський молекулярний біолог, фізик і нейробіолог. Разом із Джеймсом Вотсоном і Морісом Вілкінсом нагороджений Нобелівською премією з фізіології і медицини 1962 року «За відкриття в галузі молекулярної структури нуклеїнових кислот та їхнє значення для передачі інформації в живому матеріалі». — Прим. перекл. про ДНК і тим, яка між ними була разюча різниця. Гаруючи у своїй ненатхненній інтернатурі в Маунт-Зіоні, я мав прочитати про інший, здавалося б, неймовірний і несумісний дослідницький тандем Девіда Г’юбела [103] Девід Г’юбел (David Hunter Hubel, 1926–2013) — канадський і американський нейрофізіолог. — Прим. перекл. й Торстена Візеля, [104] Торстен Візель (Torsten Nils Wiesel, нар. 1924) — шведський нейробіолог та нейрофізіолог. Разом із Г’юбелом є лауреатом Нобелівської премії з фізіології і медицини 1981 року «За відкриття, що стосуються принципів переробки інформації в нейронних структурах». — Прим. перекл. які зробили неймовірні відкриття у фізіології зору.

Окрім Левіна й Фейнштайна з їхніми помічниками та медсестрами, у відділенні працювали інженер і фізик — усього нас було десятеро. Також у лікарню часто навідувався фізіолог Бенджамін Лібет. [105] Саме у Маунт-Зіоні Лібет представив свої вражаючі експерименти, що демонстрували: якщо людину попросити стиснути руку в кулак чи вчинити іншу довільну дію, то її мозок фіксує «рішення» майже за півсекунди до певного усвідомленого наміру діяти. Поки піддослідні відчували, що свідомо й добровільно вчиняють певну дію, їхні мізки, судячи з усього, ухвалювали рішення задовго до них.