Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

Мені особливо запам’ятався один із пацієнтів, і в листопаді 1960-го я написав про нього батькам:

Пам’ятаєте оповідання Сомерсета Моема про чоловіка, якого прокляла покинута ним на острові дівчина, внаслідок чого у нього виникла смертоносна гикавка? Один із наших пацієнтів, кавовий магнат, який пережив запалення мозку, гикає упродовж шести днів після операції. Жодні звичайні й деякі зовсім незвичайні засоби не можуть здолати цю напасть. Тому в мене виникли побоювання, що наслідки можуть бути аналогічними, якщо ми не заблокуємо діафрагмальні нерви чи не зробимо щось подібне. Я запропонував залучити вправного гіпнотизера. Цікаво, чи це спрацює? Ви часом не стикалися з таким, як із поширеним явищем?

Мою пропозицію зустріли скептично (я і сам у ній сумнівався), але Левін і Фейнштайн погодилися запросити гіпнотизера, оскільки ніщо інше не діяло. На наш подив, йому вдалося підпорядкувати собі пацієнта й дати тому постгіпнотичну команду: «Коли я клацну пальцями, ви прокинетеся і гикавки вже не буде».

Пацієнт прокинувся: гикавки не було, і вона більше до нього не повернулася.

* * *

Прибувши до Сан-Франциско, я припинив писати щоденник, який вів під час перебування у Канаді, і не відновив цього заняття, аж поки знову не знявся у дорогу. Однак все ж писав і далі довгі й детальні листи батькам, і в лютому 1961 року сповістив їм про те, що побачив двох своїх кумирів — Олдоса Гакслі [106] Олдос Гакслі (Aldous Leonard Huxley, 1894–1963) — англійський письменник, есеїст і критик, найбільш знаний завдяки антиутопічному роману «Прекрасний новий світ». — Прим. перекл. й Артура Кестлера [107] Артур Кестлер (Arthur Koestler, 1905–1983) — британський письменник і журналіст, уродженець Угорщини, єврейського походження. — Прим. перекл. — на конференції у Каліфорнійському університеті Сан-Франциско:

Олдос Гакслі на бенкеті виголосив приголомшливу промову на тему освіти. Я бачив Гакслі вперше і був вражений його зростом і мертвотною блідістю виснаженого тіла. Він майже повністю осліп і безперервно кліпав випуклими очима й стискав перед ними кулаки (тоді це збентежило мене, проте зараз я думаю, що він таким чином намагався убезпечити хоча б ту дещицю свого зору, що ще збереглася). Його довге безживне волосся було зачесане назад, а мишаста шкіра недоладно обвисала на кістлявому обличчі. Зосереджено напружуючись, він нахилявся вперед і ставав схожим на скелет Везалія [108] Скелет Везалія — виготовлений ученим Андреасом Везалієм (1514–1564) скелет для анатомічних демонстрацій, який був подарований ним Базельському університету, де зберігається до сьогодні. — Прим. перекл. у задумі. Втім, його дивовижний розум, гострий, як і завжди, підживлений дотепами, теплотою, спогадами й красномовством, спонукав присутніх неодноразово схоплюватися на ноги... Наприкінці Артур Кестлер говорив про результати своїх творчих пошуків — це було прекрасне дослідження, представлене, однак, настільки погано й невиразно, що половина слухачів повиходили, не дочекавшись завершення виступу. До речі, Кестлер чимось схожий на Кайзера, чимось — на всіх на світі викладачів івриту, та й говорить подібно до них [109] Кайзер, наш учитель івриту, був частим гостем у домі, відколи я був малим . Американці не мають сильно виражених зморшок, тоді як обличчя Кестлера, єврея-літвака, [110] Літваки, литовські євреї — євреї, коріння яких сягає Великого князівства Литовського. — Прим. перекл. було порубцьоване глибокими борознами страждання та розуму — це видавалося майже непристойним на цьому зібранні гладколицих!

Ґрант Левін, мій добродушний і щедрий керівник, добув для всього нашого нейрохірургічного відділення квитки на конференцію «Контроль над розумом», а також частенько роздавав квитки на музичні, театральні та інші культурні заходи у Сан-Франциско — такий багатий вибір ще більше спонукав мене полюбити це місто. Після концерту П’єра Монте [111] П’єр Монте (Pierre Monteux, 1875–1964) — французький і американський диригент. — Прим. перекл. з симфонічним оркестром Сан-Франциско я так писав батькам:

Він диригував (як мені вчувалося, на один змах відстаючи від оркестру) у програмі, до якої входила «Фантастична симфонія» Берліоза [112] Луї Берліоз (Louis Hector Berlioz, 1803–1869) — французький композитор, диригент, музичний письменник. — Прим. перекл. (сцена страти повсякчас нагадує мені ту страшну оперу Пуленка [113] Франсіс Пуленк (Francis Jean Marcel Poulenc, 1899–1963) — французький композитор, піаніст, критик. — Прим. перекл. ), «Тіль Уленшпігель», «Ігри» Дебюссі [114] Клод Дебюссі (Claude-Achille Debussy, 1862–1918) — французький композитор, піаніст, диригент, музичний критик. — Прим. перекл. (неймовірна річ, її міг би написати ранній Стравінський [115] Ігор Стравінський (1882–1971) — російський композитор та диригент українського походження, ключова постать музичного модернізму. — Прим. перекл. ) і якісь невигадливі дурниці Керубіні. [116] Луїджі Керубіні (Maria Luigi Carlo Zenobio Salvatore Cherubini, 1760–1842) — італійський композитор і музичний теоретик. — Прим. перекл. Самому Монте вже майже дев’яносто, він має прекрасну грушоподібну фігуру, присідає й походжає довкола, а ще в нього меланхолійні французькі вусики, чимось подібні до Ейнштейнових. Публіка просто шаленіла від нього, почасти, гадаю, через покору (шістдесят років тому вони його освистували), і почасти через дивакувату, дуже покровительську схильність до перебільшень, згідно з якою, сам лише поважний вік сприймають як чесноту. Однак мушу визнати, що мене захоплює думка про незліченні репетиції та прем’єри, нищівні поразки й приголомшливі успіхи, перегортання мільярдів нот, що, вочевидь, струменіли крізь цей старечий мозок у його дев’яносто років.