Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

Кілька хвилин ми їхали мовчки, потай кидаючи один на одного зацікавлені погляди.

На вигляд Макові близько тридцяти, хоча насправді він міг бути й років на п’ять старшим чи молодшим. Мав жваве рішуче обличчя з красивими рисами — прямим носом, міцно стиснутими губами і підстриженими вусами. Він міг би бути британським кавалерійським офіцером, або ж грати на сцені чи на екрані другорядні ролі різних романтичних персонажів. Таке було моє перше враження.

На ньому був картуз із логотипом, такий, як носять усі водії вантажівок, і сорочка з назвою компанії ACE TRUCKERS, INC. На засуканому рукаві красувалася червона емблема зі словами «Гарантуємо дбайливість і безпеку», а з-під нього виглядало татуювання з написом «Мак», обвитим змією.

Говард міг би зійти за шістнадцятирічного, якби не зморшки, що дугами відкарбувалися над його верхньою губою. Його рот був постійно злегка розтулений, оголюючи великі жовті зуби, нерівні, проте міцні, і неймовірно широку щелепу. Очі мали найсвітліший блакитний відтінок, немов у тварини-альбіноса. Хлопець був високий і статний, але незграбний.

Трохи згодом він повернув голову і втупився у мене своїми блідими очима, немов у тварини. Спершу він із хвилину дивився просто мені у вічі, потім його погляд поглинув усе моє обличчя, моє зриме тіло, кабіну вантажівки, дорогу, що одноманітно линула за вікном. Після цього його зосереджена увага почала послаблюватися, і зрештою обличчя знову набуло розсіяного мрійливого вигляду. Спершу я занепокоївся, а тоді — вжахнувся. Із сумішшю страху й жалю я раптом усвідомив, що Говард розумово відсталий.

Мак уривчасто засміявся.

— Гадаєш, ми нічогенький тандем, еге ж?

— Там буде видно, — відповів я. — А як далеко ви мене довезете?

— На край світу, в усякому разі до Нью-Йорка. Прибудемо туди у вівторок, може, у середу.

Він знову занурився у мовчанку.

Ми подолали ще кілька кілометрів. Аж раптом він запитав:

— Чув колись про Бессемерівський процес? [131] Бессемерівський процес — один із видів переробки рідкого чавуну на сталь шляхом продування киснем. Названий на честь англійського винахідника Генрі Бессемера, який запатентував відповідний спосіб 1856 року. — Прим. перекл.

— Так, — відповів я. — Ми «проводили» його на хімії у школі.

— А про Джона Генрі, [132] Джон Генрі (John Henry) — міфологічний народний герой США, темношкірий працівник-колійник, який переміг у змаганні з паровим молотом, але загинув від виснаження. — Прим. перекл. сталевого темношкірого молотобійника? Він жив якраз тут. Винахідники машини, що заганяла сталеві бури в русло ріки, говорили, що люди самі ніколи б із цим не впоралися. Проте темношкірі побилися об заклад і привели найсильнішого серед них, Джона Генрі. Подейкують, що він мав отакенні м’язи на руках — понад 50 сантиметрів в обхваті! Він тримав по молоту в кожній руці й загнав сотню бурів швидше за їхню машину. А тоді ліг і помер. Отак-то! Це країна сталі!

Нас оточували склади брухту, аварійні тягачі, залізничні під’їзні колії й плавильні заводи. У повітрі відлунювало брязкання сталі, так наче весь Бессемер [133] Бессемер — місто в окрузі Джефферсон, штат Алабама, США. Назване на честь Генрі Бессемера. — Прим. перекл. був величезною кузнею чи заводом зброї. Високі димарі увінчані язиками полум’я, що з оглушливим тріском вивергалося з розташованих під ними печей.

Я лише раз у житті бачив місто, освітлене полум’ям — мені тоді було сім років, а тим містом був Лондон під час бліцу 1940-го. [134] Лондонський бліц (від нім. Blitzkrieg — блискавична війна) — період стратегічних бомбардувань Великої Британії нацистською Німеччиною під час Другої світової війни від 7 вересня 1940 до 21 травня 1941 року. — Прим. перекл.

Обговоривши Бессемер і Бірмінґем, Мак почав відверто розповідати про себе.

Вантажівку він придбав, сплативши перший внесок у розмірі 500 доларів і решту — 20 тисяч доларів — упродовж року. Мак міг перевозити до 17,7 тисячі кілограмів вантажу та їздив по всіх усюдах: Канада, Штати, Мексика — аби були пристойні дороги й можливість заробляти гроші. Упродовж десятигодинного робочого дня він у середньому проїжджав 650 кілометрів. Долати більше за одним присідом було заборонено законом, але цю заборону часто порушували. Мак займається нерегулярними перевезеннями вже понад дванадцять років, а разом із Говардом катається лише півроку. Йому тридцять два, він із Флориди, має дружину та двох дітей. За його словами, заробляє 35 тисяч доларів на рік.