Шарль Данцir - Навіщо читати

Перевага незначної пунктуації. Пунктуація — це пояснення. Мені ж не лише двокрапка, а й сама кома, й пояснення видаються зайвими і дратують: або читач розуміє все сам і навіть отримує від цього задоволення, або ж не розуміє, а значить, і він, і автор не створені один для одного.

Коли читають, убивають час. Не в розумінні «провести час», так буває тоді, коли читають, позіхаючи, щоб якось зайняти післяобідню пору на природі; ні, так буває, коли читають щось серйозне, коли під час читання ви повністю поглинуті книжкою. Таке читання створює враження, що часу більше не існує. І навіть з’являється невиразне відчуття вічності. Ось чому читачі, які відклали книжку, скидаються на підводних пірнальників: у них непроникний погляд і заповільнене дихання. Минає якийсь час, доки вони повертаються в реальний час. Ось чому великим читачам здається, що вони завжди молоді. Їхній розклад часу , тобто час, використаний для чогось іншого, ніж для підпорядкування часові загальному, впливав на них інакше. Навіть у сто років вони вмирають молодими. Читання кожної книжки — це пірнання у прохолодну ванну, момент, коли перемога над часом не така вже й ілюзорна.

Один критик сказав мені про Ремі де Ґурмона [115] Ґурмо́ н, Ремі де (1858–1915) — французький письменник, есеїст, художній критик. (1858–1915): «Це неясний автор». Неясність відносна. Наприклад, порівняно з тим критиком він відомий значно більше. Якщо судити за широким загалом, то він може складатися з дуже чарівних невігласів. Хтось, хто становить його частину (хтось важливий, хоча широкий загал не має нічого спільного з соціальним статусом, широкий загал — це люди, які читають менше п’яти книжок на рік), сказав мені якнайнаївніше в світі: «То що? Пруст був гомосексуалом?». Можливо, люди читають біографії саме для того, щоб не читати книжки.

Я читаю біографію хорошого англійського автора, фрази в ній одна одної невправніші. Така доля людей, які пишуть добре: про їхнє життя розповідають люди, які пишуть погано. Це повертає їх до порядку.

Саме тому англійці, які так переймаються мистецтвом і літературою, обожнюють біографії. Скидається на те, що біографії пояснюють .

Або для того, щоб сказати собі, що письменники такі, як усі люди. Чи спробувати проникнути в таємницю творчості, хоча для цього таких книжок завжди недостатньо. Біографія нездатна вловити момент благодаті, що настає, коли твір митцеві вдається, так само як наш дух не проявляється на рентгені. Певним чином біографії є сховками таємниці.

Тривалий час я не мав власного погляду щодо Жака Лакана [116] Лакан, Жак-Марі-Еміль (1901–1981) — французький психоаналітик і психіатр, який зробив значний внесок у теорію психоаналізу, філософію та літературознавство. . Якщо не враховувати його шанувальників — вони, зрештою, створили секту, і з цих людей нічого взяти, крім їхньої наївності, — одні називають його шарлатаном, інші — цінним поетом: це максимум розумного захисту, який вони могли йому забезпечити, підспудно розумілося, що поезія — це дурнички. Я б охоче визнав, що він цінний поет, вони бувають і дуже великими, я, між іншим, читаю його лише під кутом зору літератури, яку можу в нього вловити, бо нічого не розумію в психоаналізі. Шукати літературу там, де її годі сподіватися знайти, — гарний мотив для читання. Без цього читання може бути лише подорожжю з гастрономічним гідом. «Танідзакі [117] Танідзакі, Дзюнєітіро (1886–1965) — японський письменник і драматург. . Варто заїхати. Данте. Цілком певно, шедевр». І це має своє ім’я, «Лагард і Мішар» [118] Lagarde et Michard — ілюстрований підручник для середньої школи, в якому вміщено біографії та вибрані твори французьких авторів із примітками, коментарями й запитаннями для перевірки, тривалий час уважався базовим для вивчення французької у Франції та інших франкофонних країнах. . Я уявляю, що в кожній країні є свій підручник почесної і нудної літератури, який деморалізує молодь лише думкою про те, що геній неодмінно моральна людина.

Шедевр? Яка нудота!

Перша куплена мною книжка Лакана мене розчарувала: її можна читати. «Про параноїдальний психоз в його відносинах з особистістю» — це тема його дисертації з психіатрії. Ніхто ніколи не вивчав подібної теми. (Здібний. — Га? — Подібний. — Здібний? О!) Дисертацію написано для того, щоб скидатися на упередження, якого вимагає Університет. Ми тішимо себе, що прогнали дурні часи, коли Сорбонна переслідувала кожного мислителя, який не поділяв її тлумачення Аристотеля, але ми в тій самій ситуації, що й раніше, тільки в інакший спосіб. Французький університет переходить від однієї догми до іншої, зберігаючи свою ненависть до письменників як константу, виключаючи їх зі своїх робіт, говорячи лише про себе і для себе, він — облудниця, яка насолоджується своєю позірною поведінкою. Його поведінка пояснюється заздрістю. Професура, яка не вміє працювати, завжди здає рукопис своїх статей невчасно й не дотримується обіцяного обсягу (хоча й уміє змусити працювати студентів, яких вона обкрадає), заздрить письменникам, які працюють, не покладаючи рук, роблячи вигляд, що нічим себе не обтяжують, тоді як у газетах їх хвалять. Моль хотіла б для себе долі орла. Зрештою, розчарованим був не я, розчарованим було моє упередження; сам я був задоволений. Куплену книжку Лакана я прочитав із цікавістю, маю враження, що чимось себе збагатив.