Шарль Данцir - Навіщо читати

Власне, незважаючи на нього, я прочитав інші його праці, хоча мене пригнічує його великий недолік — самовихваляння, скажімо, у «Моєму вченні». «Ніхто до мене так і не помітив …». Але фанфаронство не перешкоджає висловлювати речі дуже цікаві, навіть якщо інколи й заважає їх слухати. Говорячи про Лакана, я не забуваю про літературу, якою він мріяв займатися, вважаючи психоаналітиків поетами, тобто література для нього була ідеалом. Ідеалізація літератури вченими — це доволі французька особливість. Звідси й філософи, які добре пишуть, за що нам регулярно докоряють за кордоном. У спеціалізації країн, згідно з глобалізацією, ми маємо право на гарно скроєні сукні, а не на книжки. Фільми, в яких показують людей, що читають, і романи, що вважаються розсудливими (наче «розсудливий» це лайка, а нам бракує кебети), також беруть на глум. У моєї країни є недоліки, але ці мене захоплюють. Вони перешкоджають уважати літературу спеціальністю, а щоб нею займатися, гірше — щоб її читати, потрібен диплом. Франція — найдемократичніша в світі країна, де фраза Шанель стає доступною всім, включаючи старих викладачів.

Із гарним, притаманним йому почуттям гумору — до відчаю його ворогів доводить, можливо, те, що він, сміючись, «домагається» успіху», — Лакан каже, що він є «типом у жанрі Понтія Пілата». Я швидше тип у стилі Лафонтена. Йдучи коридорами Версалю і навіть не думаючи про привітання, Лафонтен запитував кожного:

«Ви читали Варуха [119] Варух, чи Ба́ру́х, — син Нерії, був товаришем і секретарем пророка Єремії (Єр. 32:13), автор Книги пророка Варуха Старого Заповіту. ? Ви читали Варуха? Я якраз читаю Книги Пророків, це щось неймовірне, знаєте? О, Варух! Добридень, любий друже. Ви читали Варуха?» Це миттю стало анекдотом при дворі, а двір у Франції був чимось таким, що три століття потому я згадую ту сцену. Гаразд, був також Лафонтен. Гарні письменники — це гачки для пам’яті. Завдяки їхньому талантові. Досить часто про відомих письменників кажуть казна-що, але це не будь-яке казна-що; це казна-що має відповідати мрії, яку щодо них формують. Чи настільки вони інакші, ті писаки, яких читають, коли вони самі читають? Письменник — це передусім читач, і я, охоплений ентузіазмом під час першого знайомства з кимсь талановитим на кшталт Лафонтена, крокую паризькими коридорами й запитую: «Ви читали Лакана?». Що за запитання! У Парижі люди, звісно, читали все.

Я погано його знав через те, що знав його добре. Його популярність приховала від мене його книжки. Є стільки речей для читання, що нарешті віриш у спрощеність, яку представляє знаменитість і яка є не спрощеністю, а зведенням до найбільш мальовничого, тобто найменш характерного елемента. Письменник, який ховається, виставляє наперед свої книжки. Мальовниче він замінює обманом. На нас чигають пастки, розставлені читачами, які не читають.

Лакан був таким собі, тираном чи вже не знаю ким, Лафонтен був монстром гедонізму, який ховався за своїми розвагами. Можливо. Книжки гарного письменника кращі за нього. Власне, за цим його й пізнають. Серед усіх «я», які товпляться, щоб написати книжку, є одне дуже секретне, дуже інтимне й дуже жорстке, яке не дає іншим обрати менш похилі схили. Бо менш хороший письменник завжди кращий за свої книжки, у житті він чарівніший, розумніший, геніальніший. Годі вже! Життя не є таким негнучким, гарні письменники бувають водночас чудовими людьми. Власне, життя вартісне саме завдяки своїй нелогічності. Воно зроблене краще, ніж романи, ота спроба раціоналізації, яка подається як «дзеркало» життя. Дзеркало є, либонь, намальованим. Думка про реалізм викликає в мене сміх. Як і довіра, яку багато читачів відчувають до нього. Мій улюблений тип письменників — романтичні вольтеріанці — єдиний, що наважується їм сказати: не вірте нам. Література важить більше, ніж віра.

Д.Г. Лоуренс: «У кожної людини «я» зграї та «я» індивідуальне має різні пропорції» ( Порнографія і непристойність ). Який гарний вислів. ««Я» зграї» (« a mob self »). Хороший читач, як і хороший письменник, жене геть «я» зграї, щоб перенестись деінде, куди — і сам не знає. Демагогічні автори і замкнуті читачі тримають своє «я» зграї у першому ряду.

Як читачі ми стаємо кращими, коли читаємо. Піднесеними.

Перейти від до

не можна, не відчувши сорому, болю, страждання. Перейти від