Шарль Данцir - Навіщо читати

Нарцисизм деяких авторів такий, що вони вважають, що про них говорять навіть тоді, коли про це зовсім не йдеться. Одна романістка розповіла мені про дзвінок свого колеги по перу: «Могла б і сказати, що напишеш про мене у своїй книжці!». Вона: «Я? Про тебе? В своїй книжці?». Він: «Думаєш, я себе не впізнав! Це персонаж Х…!». Той персонаж не має з ним нічого спільного. Він товстий, наш колега худий. Він — гей, наш колега — гетеросексуал. Він… Власне, саме тому, заявляє нарцисист. Це не я, отже це — я. Ти захотіла мене загримувати». Нарцисизм уражає дедалі більше, коли читачі переконані, що розповідається саме про них, тоді як їх взагалі не знають. Якщо написано щось добре про ебеніста, самозакоханий ебеніст відчує себе особисто потішеним; за опис повної жінки самозакохана читачка, яка сама такою себе вважає, ненавидітиме нас усе життя. Одна моя подруга, працівник музею, яка була співкерівником виставки Курбе в Музеї Орсе в 2007 р., отримує дзвінок:

«Дякую вам, мадам, що згадали про приховане дитя Курбе. Я його нащадок». Вона занепокоєна й намагається перевірити. Ніде жодної згадки про приховану дитину. Родина цього чоловіка, яка ниділа в невідомості, що її сердила, придумала роман: згідно з ним вона походила від художника і за кожної нагоди переконувала себе, що знаходить і читає про це докази. Такі люди читають тільки те, що хочуть прочитати. Це, без сумніву, випливає з пориву, який змушує їх вигадувати те, у що вони хочуть вірити. Я даю інтерв’ю в Меці. Але взяти участь у передачі Х. я відмовився. Телефонний дзвінок: «Шарлю, ти де? Тебе не було на передачі Х., мені сказали, що ти покинув Мец і вирушив до Нью-Йорка!».

Вигадка, що відповідала думці, яку ця людина склала про мене. Я стояв серед квітчастих занавісок у своєму номері в готелі й дивився на собор, його перший поверх також фікція. Неокласичний, дуже гарний цоколь (він зберігся лише частково), мав створювати враження оправи для каблучки, з якої виривається стріла, пруссаки його знищили, замінивши неоготичним першим поверхом і навіть прикрасивши фігурою пророка, голова якого схожа на Вільгельма ІІ. Він — святий покровитель читачів, які читають тільки для себе.

Кожне авторське «я» діє на своїх читачів звабливо. Оте «я» — моє. Першим в оману вводиться письменник. Ніщо так не схоже на «я», як інше «я». Літературну ж особистість творить не «я», а талант. І цей талант не від «мистецтва», це суміш багатьох речей. Це й «мистецтво», «я», емоція, хитрість, інші «я», які створюють конкуренцію першому «я», марнославному, махістському й плаксивому або ж веселому, захоплюючому та хитрющому, це й ухиляння і, нарешті, мінестроне [114] Мінестро́ не (іт. minestra ( суп) + — one ( збільшувальний суфікс), тобто «великий суп», суп із багатьма інгредієнтами) — блюдо італійської кухні. без рецепта, що його всі Мішлени риторики, аналізу, статистики і не-знаю-чого-там-іще нездатні звести до його інгредієнтів, бо інколи настає мить духу, що злегка торкається наших важких трудів, — благодать.

Читання мемуарів, зокрема політичних, омолоджує. Адже ми в тому часі жили. І з приємністю та здивуванням відкриваємо його знову. Те, що влада приховувала, тепер розкрито. Отакої! Це гірше, ніж мені хотілося б вірити! Натомість для наступних поколінь усе це мертве. Вони люблять повторювати наші дурниці. Ніколи й на думку не спаде читати книжки, в яких можна було б побачити, як ми наробили тих дурниць. Та й книжки вже втратили актуальність. За відсутності таланту вони живуть лише завдяки нашій цікавості, нашій ностальгії, завдяки збереженій часточці нашої політичної пристрасті. Лише літературний талант забезпечує цікавість книжки для всіх інших, окрім спеціалістів.

Речення, пов’язані з часом, у романі відлунюють нудьгою. «Він шукав кілька годин поспіль…». Читач їх пропускає. Досить часто вистачає «Він шукав». «Кілька годин поспіль» потрібні лише тоді, коли хочуть створити враження ледве чи не вічності. Час описаний тягнеться значно довше, ніж пережитий.

Неправильна пунктуація чи непотрібний повтор — і розум ширяє десь у хмарах. Потрібна якась неймовірна майстерність, щоб утримати увагу читача. Довкола стільки набагато цікавішого, скажімо, метелик, що пурхає. Залишилося лише стати тим метеликом. Чи слоном. Зрештою, чимось іншим, ніж так званим танцівником, який виконує фігури і паралізований судорогами витягнувся на боці на землі і, як комаха, ворушить пальцями. Ось що таке стиліст. Це також досить гарно.