Одними з учасників боротьби і були колишній рядовий американської піхоти, особистий номер 12102964, а нині всесвітньовідомий письменник Курт Воннегут та його товариш по розвідці з артилерійського дивізіону, нині адвокат у штаті Пенсільванія, Бернард Б. О'Хара, тобто автор і один з героїв роману «Балаган, або Кінець самотності!», який ви щойно прочитали.
Американський письменник Курт Воннегут (нар. 1922 р.) відомий широкому читацькому загалу не лише своїми соціально-сатиричними романами, а й пристрасними публіцистичними виступами на захист миру і прогресу.
Взяти хоча б такий уривок із статті письменника «Мені наснилися наші нащадки», видрукованій на сторінках газети «Вашінгтон пост» позаминулого року: «Коли прямуючи за Чарльзом Дарвіном, ви побуваєте на Галапагосах і познайомитеся з їх дивовижними жителями, вам несамохіть спаде на думку: наскільки безмежним є запас часу в природи, щоб довести до пуття будь-яке з починань. Якщо ми спустошимо планету, однаково природа може відродити на ній життя. Для цього їй знадобиться якихось там кілька мільйонів років — для природи це справжні дрібниці.
Час вичерпується тільки у людей...»
Точніше, у людей, які стоять осторонь гострих проблем сучасності. Курт Воннегут не належить до таких, він не хоче бути мовчазним свідком світової катастрофи і робить що може для того, щоб не вичерпувався «людський час»...
Курт Воннегут здобув освіту хіміка в Корнеллському університеті і освіту антрополога — в Чікагському.
Він — магістр гуманітарних наук, удостоєний цього наукового ступеня Чікагським університетом за роман «Колиска для кицьки». Свого часу Воннегут викладав курс красного письменства в Гарварді, університеті штату Айова, нью-йоркському коледжі. Під час другої світової війни він потрапив у полон, де пережив жахливе бомбардування американською авіацією Дрездена — 130 тисяч загиблих за лічені години 13 лютого 1945 року! З полону його визволили частини Радянської Армії, про що письменник ніколи не забуває.
Минуле присутнє у всіх творах Курта Воннегута, починаючи від першого роману «Механічне піаніно» (1954) до найновішого «Пряме влучання» (див. статтю О. Звєрєва «Скальпель Воннегута» у «Всесвіті» № 1, 1984), бо саме там автор знаходить витоки майбутньої історії США, яка постає зі сторінок його книжок.
Тому в одних школах США твори цього романіста вивчаються ширше, ніж будь-якого іншого з нині живих американських письменників, а в інших, як, наприклад, у місті Дрейк, штат Північна Дакота, вчителі-реакціонери спалюють їх на вогнищах.
Нікого не дивує, що Курт Воннегут виступив 6 травня 1979 року на антивоєнному мітингу у Вашінгтоні, де, зокрема, заявив: «Ми, американці, умудрилися настільки незграбно скористатися долею нашого народу, що нині доводиться захищати себе від власного уряду й промислових босів. І це на очах у всього світу. Іншого виходу немає, інакше — смерть. Ми винайшли новітній спосіб сімейного, так би мовити, самогубства, самогубства за превелебним Джімом Джонсом, коли загинуть одразу мільйони. У чому полягає цей спосіб? У бездіяльності та мовчазному спогляданні того, як деякі наші військові та бізнесмени розпоряджаються найнебезпечнішими речовинами й найнебезпечнішими отрутами, які лише можна знайти на планеті...
Дайте їм волю, і вони, озброївшись своєю брудною, тупою брехнею, знищать усіх на нашій зелено-блакитній планеті».
Тоді, на мітингу у Вашінгтоні, йшлося про постійне нарощування Пентагоном гонки озброєнь, про переозброєння армії США новітніми високотоксичними отруйними речовинами нервово-паралітичної дії, тобто про ті запаси хімічної зброї, яких, згідно з підрахунками спеціалістів, у Сполучених Штатів досить, щоб кілька разів ними знищити людство.
Проте в капіталістичному світі існує й діє інша, «морально» отруйна зброя як засіб сімейного самогубства: самотність, раціоналізм, відчуженість, гранична байдужість навіть до рідних людей,— від чого не можуть не страждати громадяни західної цивілізації, члени «суспільства рівних можливостей», та аж ніяк не рівних життєвих рівнів. Тож для них і про них роман Курта Воннегута «Балаган».
Більшість персонажів «Балагана» змальовані з натури, сказати б, запрошені з американської дійсності в своєму звичному етичному й естетичному «вбранні». Президент США Вілбер Суейн прагне переробити світ. Переконуючи себе та інших у своїй правоті, колишній лікар-педіатр, а нині державний діяч, не лише снить, а й впроваджує в життя свій химерний план створення штучно розширених родин.
Читать дальше