Курт Воннегут - Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)

— Як це розуміти — почуттям? — запитав брат.

— Коли помреш, зрозумієш,— була відповідь.

— А ти, Елізо, спробуй пояснити.

— Це схоже на відчуття смерті,— сказала вона.

— Тобто відчуття, що ти неживий? — спитав Вілбер, намагаючись будь-що збагнути той стан.

— Так, а ще відчуття холоду й вогкості.

— Он воно як,— мовив він.

— Але, крім того, ще здається, ніби навколо тебе гуде невидимий бджолиний рій,— провадила Еліза.— Твій голос лунає крізь гудіння бджіл.

Отак воно.

Коли це тяжке для Вілбера Нарциса-Одинадцятого Суейна випробування скінчилося, в нього лишалося тільки одинадцять таблеток три-бензо-психоамілу, що, певна річ, були винайдені не як наркотик для президентів, а як ліки проти хвороби Туретті.

І ці лічені пілюлі, висипані на величезну долоню, здалися йому останніми піщинками в пісковому годиннику його життя.

Доктор Суейн стояв на осонні неподалік лабораторії, де був «Хуліген». Поруч стояла вдова та її синочок. У руках Вілма Молочай-Сімнадцята фон Петерсвальд тримала термос, отож лише вона могла ввімкнути циклотрон.

— Містере президент, знаєте на кого ви були схожі, коли сиділи на ящику? — порушив тишу підліток. Його явно нудило від того, що змушувала його верзти хвороба.

— Ні, не знаю.

— На величезного бабуїна, який намагається згвалтувати футбольний м'яч,— бовкнув хлопець.

Щоб не чути більше подібних образ, доктор Суейн тицьнув у руку підлітка свої останні таблетки три-бензо-психоамілу.

Коли доктор Суейн перестав приймати наркотик, довелося його на шість діб прив'язати до ліжка.

Десь у той час він і зробив удові синочка, який згодом стане батьком Мелоді Іволги-Другої фон Петерсвальд.

А потім президент наказав своєму пілотові летіти на Манхеттен, або ж Острів Смерті. Він сподівався знайти там і свою смерть, щоб возз'єднатись у потойбічному світі з Елізою. Для цього було досить вдихнути з повітрям або ковтнути з їжею кілька невидимих для ока вірусів «зеленої смерті».

Не бажаючи помирати, капітан О'Хара спустив свого президента на оглядовий майданчик Емпайр-стейт-білдінга за допомогою мотузки та підвісної парашутної системи.

Там, на даху, доктор Суейн просидів до вечора, милуючись навколишнім краєвидом. Нарешті, дихаючи на повні груди і сподіваючись негайно отруїтися вірусами, він повільно рушив сходами вниз.

Коли він спустився на перший поверх, надворі вже посутеніло.

У холі лежали людські скелети, загорнуті в зотлілі килимки. Стіни були посмуговані кіптявою від вогнищ, на яких колись готували їжу.

На стіні виднівся малюнок — образ Ісуса Христа Викраденого.

Уперше в житті Вілбер. Нарцис-Одинадцятий Суейн почув шарудіння крил зграї кажанів, що вилетіли на нічне полювання.

Йому здалося, ніби він уже помер і став братом оцих кістяків.

Але в цю мить несподівано вискочили із схованки шестеро Малинників, які спостерігали ще за президентським вертольотом. Всі вони були озброєні списами та ножами.

Коли Малинники зрозуміли, кого вони взяли в полон, їх охопило невимовне збудження. Доктор Суейн виявився для них справжнім скарбом не тому, що був президентом країни, а тому, що колись дістав медичну освіту.

— Лікар! Тепер ми маємо все що треба! — вигукнув хтось із них.

Вони, певна річ, і слухати не схотіли про його бажання скоріше померти і змусили полоненого проковтнути якусь велику таблетку, схожу за смаком на цукерку з горіховою начинкою. Насправді то були прокип'ячені й висушені риб'ячі Тельбухи, що містили протиотруту від «зеленої смерті».

Отак воно.

Підганяючи президента штурханами, Малинники негайно вирушили в ділову частину міста, де лежав смертельно хворий голова їхнього роду Хіросі Малинник-Двадцятий Ямасіро.

Схоже було, що старий заслаб на запалення легенів. Нічим зарадити йому доктор Суейн не міг, крім давнього як світ рецепту: тримати ноги в теплі, а голову — в холоді. І чекати.

Або жар спаде, або людина помре. Одне з двох.

І жар спав.

У винагороду Малинники знесли на підлогу Нью-йоркської фондової біржі до ніг доктора Суейна свої найдорогоцінніші реліквії. Серед того мотлоху вирізнялися радіогодинник, альт-саксофон, повний комплект туалетного приладдя, модель Ейфелевої вежі із вмонтованим термометром тощо.

Єдине, на чому доктор Суейн спинив свій вибір,— та й то лише з чемності,— був мідний свічник.

Так народилася легенда про людину, яка схибнулася на свічниках.

Після цього епізоду всі даруватимуть йому лише свічники.