Курт Воннегут - Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)

Отак воно.

Навіть незважаючи на заспокійливу дію три-бензо-психоамілу, я був глибоко зворушений.

Я поглянув на змиленого коня, що пасся на моріжку перед Білим домом, а тоді обернувся до самого гінця.

— Як потрапив до вас цей лист?

І той розповів мені, що одного дня на кордоні штатів Теннессі й Західна Віргінія він випадково підстрелив чоловіка з родини Бериліїв, який, певно, й був щирим другом Вілми Молочай-Сімнадцятої фон Петерсвальд. Мисливець сплутав його із своїм лютим ворогом, Ньютоном Маккоєм.

Він спробував виходити свою жертву, проте поранений сконав від гангрени. Та перед смертю Берилій узяв обіцянку від свого вбивці, що той доставить листа за призначенням і власноручно передасть його президентові Сполучених Штатів.

— Як вас звати? — запитав я.

— Байрон Хетфілд,— відповів мисливець.

— А ім'я, надане вам згідно з постановою уряду?

— А ми ніколи не зважали на ті дурниці,— відрубав він.

Як з'ясувалося, мій співрозмовник належав до однієї з кількох родин, які ще збереглися в країні, утворених за принципом кровної спорідненості, причому його родина ще з 1882 року перебувала в стані нескінченної війни з іншою такою родиною.

— Ми за модою не женемося, і нам байдужісінько до ваших нових імен,— сказав мисливець.

Я і той колоніст сиділи на високих різьблених і позолочених стільцях, що, як гадають, колись придбала для Білого дому Жаклін Кеннеді. Пілот теж тулився на краєчку одного з тих стільців.. Він чекав, коли надійде його черга включитись у розмову. Я глянув на картку, пришпилену в нього над кишенькою. Там було:

КАПІТАН

БЕРНАРД О'ХАРА

— Капітане,— звернувся я до нього,— бачу сьогодні другу люди, ну, яка, здається, не хоче йти в ногу з часом: ви також ігноруєте родові імена?

Я помітив, що той чоловік був досить старий для такого звання, як капітан: він виглядав на всі шістдесят років.

Я подумав, що це божевільний, який десь роздобув собі форму пілота й загорівся бажанням неодмінно показатись у цьому вбранні на очі своєму улюбленому президентові.

Та, як з'ясувалося, він був при здоровому глузді. Але останні одинадцять років просидів на бойовому посту на дні таємної підземної шахти з балістичною ракетою у парку Рок-Крік [11] Парк Рок-Крік — один а найбільших парків у Вашінгтоні, улюблене місце відпочинку дітей. . Дивно, але раніше мені ніколи не траплялося про неї чути.

А проте в тій шахті базувався президентський вертоліт і зберігалося кілька тисяч галонів дорогоцінного пального.

Зрештою він порушив наказ і покинув свій суворо таємний пост, щоб, як він сказав, дізнатися, «що там діється у світі».

Сміх та й годі.

— Чи здатен вертоліт піднятися у повітря? — поцікавився я.

— Так точно, сер! — відповів пілот.

Протягом останніх двох років він сам доглядав машину, бо приставлені до неї механіки давно порозбігалися.

— Молодий чоловіче,— сказав я,— нагороджую вас за це медаллю.

Від пошарпаної вилоги свого піджака я відшпилив кружальце й почепив його пілотові на груди.

Авжеж, там було написано:

КІНЕЦЬ САМОТНОСТІ!

Колоніст-мисливець чемно відмовився від такої медалі. Натомість він попросив трохи їжі — сякого-такого припасу на зворотну подорож до рідних гір.

Ми дали йому всього, що мали: галет і консервованих устриць, якими він туго напакував сакви, перекинуті через круп коня.

Наступного дня ще вдосвіта капітан Бернард О'Хара, Карлос Нарцис-Одинадцятий Віллавіченчо і я вилетіли з надтаємної шахти. Це був день з такою сприятливою гравітацією, що наш вертоліт витратив пального не більше, ніж якби він був пухнастою насінинкою кульбаби.

А коли ми пролетіли над Білим домом, я помахав йому рукою.

— На все добре! — вихопилось у мене.

Я вирішив спочатку летіти в Індіанаполіс, густо населений Нарцисами. Вони стікалися туди звідусіль.

Там ми збиралися залишити Карлоса, якого на схилі його віку доглянуть родичі. Я давно хотів позбутися його. Відверто кажучи, він мені до смерті набрид.

— Потім полетимо в містечко Ербана,— сказав я капітанові О'Харі,— а вже звідти — на мою батьківщину, в штат Вермонт. Там я подарую вам, капітане, цей вертоліт. І ви ширятимете, як птах, де тільки схочете. Але ви погано закінчите, якщо не оберете собі пристойного родового імені.

— Ви — мій президент! — вигукнув він.— Тож самі й дайте мені ім'я.