Борис Пахор - Важка весна

Так того дня писала і передовиця New York Times : «Атомна бомба — це не що інше, як масове вбивство, справжній тероризм. Втопімося разом в Атлантичному чи Тихому океані... Людина надто слабка, щоб їй довіряти таку силу». Звісно, йдеться про справу, яку вже зроблено. І навіть двічі. Тепер можна її оцінювати як масове вбивство. По тому. Звісно, по тому. А до того? Так і з таборами смерті, з одинадцятьма мільйонами тіл, перетворених на попіл. Масове вбивство. І це можна нині взяти до уваги і спокійно відпочивати, простягнувшись на кушетці під тентом французької тераси, в той час як попіл інших людей розтрушено на полях і нивах. Скажімо, у Треблінці його мусили трусити дорогою діти, а селяни з Вулке возили його тачками по шість чи вісім разів на день; від весни 1943-го до літа 1944-го. Юлька мільйонів людей. Дрібниця. До першого вересня в Хіросімі, кажуть, налічили 53 000 загиблих. Засіб більш ефективний, ніж газ «циклон» у таборі смерті в Любліні. Там у герметично зачиненому приміщенні могло задихнутися двісті п’ятдесят осіб водночас. Тепер людина винайшла спосіб, як розстріляти планету, на якій живе. Газета цитувала слова Джорджа Бернарда Шоу: «Протони з’єдналися б зі своїми кружляючими електронами і важчими поодинокими нейтронами, з яких складається матерія, і спричинилися б до температури, при якій уся планета перетворилася б на попіл і випарувалася. Всі жителі на ній згоріли б швидко і повністю, не те що в якомусь крематорії».

Тоді на першому поверсі задзвонило, і він був вдячний надщербленому дзвонику за те, що обірвав цю тяжку тишу. Зітхнув із полегшенням, немов той звук розбудив зачаровану атмосферу. Ні, лише за все, що він сам бачив, лише за це людина б мала право знищити Землю. Та все ж як можна стерти на порох землю, з якої зростає весна і на якій зріють виноградні лози? Як розпорошити синю морську воду і повалити засніжені гори? Щоб отримати ніщо? Замість заходів сонця — ніщо? Порожнеча, як тоді, коли тріскає дитяча кулька? «Якщо подумаємо про нашу дотеперішню поведінку, то не можемо виключити такої можливості», — каже Бернард Шоу.

Не витримав на кушетці. Підійшов до перил, немов хотів пересвідчитися, що ліс іще справді під терасою, а по той бік лісу на рівнині ще розкинулися спокійні поля.

Ні, думав він, добре, що коло мене Арлетта, навіть якщо вона така безвідповідальна. І хоча знав, що попередні думки не були лише гротескною хворобливістю, відчував, ніби світ відмолодився в Арлеттиному тілі, а її тіло — близько коло нього.

Час, який нам залишається, мусимо добре використати, сказав собі згодом.

— Квіслінг? — запитав Жуль, не підіймаючи голови від коробочки, в якій крутив цигарку.

— Квіслінг, так — сказав Йойо. — Не читав?

— Засуджений до смертної кари, — сказав Жуль і знизав плечима. — А далі?

— До смертної кари і квит. Що, може він заслуговує на щось краще?

— Ти мені розказуєш, — сам до себе іронічно сказав Жуль і облизав краєчок сигаретного паперу.

— Кажу, що норвежці його серйозно відправлять на той світ.

— А що, можна піти на той світ жартома?

І при цьому Жуль ледь помітно посміхався, а оскільки сидів навскіс на кушетці навпроти, звісивши ноги на підлогу, то був до Йойо спиною.

— Хіба я знаю? Що ти хочеш від мене? — ображено запитав він, повертаючи обличчя вбік.

— Bien, mon dodo [19] Гаразд, мій сонько (Франц.). . Ти надто сухий!

— Ха-ха-ха. — Це був хор голосів.

— Під час операції спустив би дух!

— Ха-ха-ха!

І Жуль теж тихо сміявся; він усе ще сидів спиною до Йойо і спокійно палив.

Роберт дістав цигарку.

— На смерть його засудять. Майже точно, — сказав він.

— Це я й хотів сказати! — І Йойо підійшов до поручнів; борець, який кинув противника на землю і чекає, щоб суддя відрахував потрібні хвилини. Його долоня на мить взялася за поручні, мов за канат на ринзі.

— Це норвежці! — І знову підійшов до кушеток. — Вони не зроблять так, як ми з Петеном.

— А наш — маршал, — по-батьківськи сказав Жуль і подивився на жарину цигарки й обережно дмухнув на неї.

— Та gueule! [20] Замовкни! (Франц.). — сердито сказав Йойо, немов хотів припинити жарти.

— Де Голль генерал. І генерал не допустить, щоб застрелили маршала, — сказав Роберт.

— Бо він мудрий державний діяч. — Це докинув Жак; сухорлявий і виснажений, як Жуль, лише з виразнішими вилицями. А завдяки вітрівці, затягненій паском, і рукам, які тримав переважно в бокових кишенях, здавався енергійним і швидким.