Энн Файн: Позаду льодовні

— Томе, моя тобі порада: якщо переходиш дорогу чоловікові, який просто виконує свою роботу, то сам і викручуйся.

А вбивати шкідників — це і є робота Джеймісона, так само, як ремонтувати зламані паркани, перекривати шифером дах сараю та чистити стічні канави. Але ж кроти — не шкідники. Хіба що у вас ідеально рівнесенький газон, який ви стрижете щодва тижні спозаранку в неділю, і з якого зганяєте сусідських дітей, і навколо якого час від часу прогулюєтесь, дратуючись через поганенькі клаптики під мотузками для білизни та пишаючись місцями, де буяє густа зелена трава. Тож якщо там оселиться родина кротів і по всьому вашому газону понакопує безліч своїх маленьких хаотичних коричневих кучугурок, то ви, безсумнівно, матимете право називати їх шкідниками. Однак тут, на фермі, посеред яблуневих садів чи біля клуні, це лише кроти, не більше й не менше.

Коли ми сидимо за столом, Джеймісон повсякчас вигадує нові виправдання. І цим неабияк дратує бідолашну Касс. Вона дивиться на свою тарілку з такою ненавистю, що здається, ніби весь посуд коло неї от-от розіб’ється вдрузки.

— Їхні тунелі заважають розвиватися корінню молодих рослин, — бурчить Джеймісон. — Кротовини можуть пошкодити леза моєї косарки. А ви знали, що кроти поїдають корисних дощових черв’яків?

Його поясненням немає кінця-краю. Проте варто визнати — кроти таки страшенно його цікавлять. По-моєму, він знає про них більше, ніж будь-хто інший. Одного разу він нам сказав, що пеніс крота спрямований навспак, і навіть запропонував це продемонструвати, але ми дали драла. Роками я думав, що то була одна з багатьох вигадок Джеймісона, аж поки пересвідчився на трупику, який він залишив у відрі.

Я підважив м’яку чорну хиряву масу палицею та витягнув її з відра. Краще не доторкатися руками до того, що лежало в цьому відрі, інакше можна й самому віддати Богу душу. Пригадую, з яким глухим неприємним звуком тіло гупнуло на траву, і мені стало так погано, що аж захотілося взяти крота в руки, але я цього, звісно, зробити не міг. Кротів дуже приємно тримати в руках. У них малесенькі гостренькі мордочки, мініатюрні оченята, а вушка такі крихітні, що їх і не одразу помітиш. Їхня коротка шерсть стоїть сторч, а не лежить у певному напрямку, тому хоч як їх гладь — на дотик вони гладенькі, немов спокійна вода. Коли їх тримаєш, вони безустанно повискують, тому краще якнайшвидше відпускати.

Охоплений несподіваним нападом цікавості, я перевернув мертве тільце догоричерева. Хотів переконатися, що Джеймісон помилявся. На мене часто таке находить.

Мені взагалі хочеться, щоб світ був зовсім не таким, яким його бачить Джеймісон. Я розправив сторчкувату кротячу шерсть, і мені від цього стало дуже неприємно, немовби те, що я поклав мертву тваринку горілиць і розкинув її лапки, щоб добре все роздивитися, може знову завдати болю бідоласі. Кігті на маленьких кротячих лапках-лопатках шкрябнули по шершавій палиці, і я від несподіванки випустив її з рук. Проте встиг-таки побачити, що Джеймісон мав рацію. Тому тепер я мушу вірити йому щоразу, коли за вечерею він розповідає, нібито кротів можна налякати до смерті, просто легенько вдаривши їх по носу, або ж дуже голосним звуком, наприклад, гепнувши по відру чимось металевим. Тепер доводиться вірити в його історії про те, що кротів можна залишити у відрі буквально на деньочок — і їм кінець, бо вони вмирають з голоду за лічені години. Він, вочевидь, знає, що каже. Йому, певна річ, вже не раз випадало таке робити. Однак останнім часом він їх отруює своїми черв’ячними принадами.

Варто лиш глянути, як він готує приманку, і одразу ж починає нудити. Здається, він ненавидить черв’яків не менше, ніж кротів. Посипає їх отруйним порошком, а потім перемішує. Можете собі таке уявити? А потім, радісно насвистуючи, він неквапом рушає туди, де досі живуть кроти, і смертоносне відро бовтається в його руці.

Будь-хто інший у світі на цьому етапі покинув би справу. Не наважився б на наступний крок. Я певен, що тато сказав би: «Тут стільки кротовин, я й гадки не маю, де ті тунелі можуть бути». А потім він вирівняв би ґрунт і сказав, що зачекає кілька днів, щоб побачити, де з’являться нові кротовини.

Але Джеймісон не такий. Я стою за яблунею і спостерігаю: ось він схилився над землею, вичікуючи, наче моторошний мстивий ангел. Він ті тунелі може бачити крізь землю, принаймні так мені здається. Джеймісон бачить наскрізь увесь темний-претемний підземний лабіринт: і нори з їжею, де вічна метушня, і глибші житлові сховки. Він миттю здогадується, що отут має бути головний тунель, який веде до води, а оце відгалуження заледве використовується, тому його можна пропустити. Інколи мені здається, що він знає точне місце перебування під землею кожного крота, який чемненько гризе корінці й личинок, лише намагаючись вижити.