Энн Файн - Позаду льодовні

Зрештою, Касс завжди була гарячою головою. «Ні керма, ні вітрил», — казав про неї тато і повсякчас виходив з кімнати, щойно вона починала набирати обертів. Зате з мамою вони можуть гарикатися годинами, як-от нині вранці, на подвір’ї: Касс мало не випадає з вікна своєї кімнати, а мама, лютуючи, погрожує їй шваброю.

— Чому це я зобов’язана? З якого дива ?

— Бо я так сказала.

— Так нечесно!

— А тепер, панночко, послухай мене…

Але Касс уже перекрикує її:

— Ти не можеш просто так узяти і сказати: «Бо я так сказала». Я вже не дитина!

— Касс, востаннє тебе попереджаю…

Я посунувся по стіні ближче до Джеймісона. Мама з Касс зчинили такий галас, що він мене й далі не помічав. Джеймісон з тих людей, які ніколи не піднімають голови. Я спостерігав, як він копає — спокійно і розмірено, лише він так уміє. Помітивши звивистого дощового черв’яка, викинутого на сонце лезом лопати, або ж зауваживши легенький порух там, де секунду тому він устромив заступ, Джеймісон нахилявся і забирав черв’яка з грудочок вологої землі, до яких той прилипнув, з такою дбайливістю й обережністю, що можна було подумати, нібито чоловік його рятує, а не ось-ось жбурне в пошарпане старе відро, яке стояло біля нього. Я ж бо знаю, нащо йому здалися ці черв’яки. Він використовує їх як принаду для кротів.

Коли Джеймісон вирішив, що черв’яків уже досить, він попростував у сарай, тихенько насвистуючи. Я залишився сам, дивився вниз на відро, і мені так хотілося, щоб Касс сиділа зараз поруч зі мною, а не безглуздо сварилася на подвір’ї з мамою.

Касс миттю зістрибнула б зі стіни і, схопивши огидне відро зі слизькими в’юнкими черв’яками, побігла б стежкою туди, де починається висока трава. Там вона перевернула б відро, щоб вони повільно і нечутно розповзлися врізнобіч. Потім вона чкурнула б назад і кинула б відро на бік, точнісінько на тому самому місці, де Джеймісон його залишив.

— Отак! — сказала б вона. — Хай знає. Катюга!

Вона сподівалася б, що Джеймісон у всьому звинуватить собак або ж подумає, що надто затримався в сараї, або вирішить, що черв’яки виявилися бігунами на довгі дистанції, або ще щось на кшталт цього. Касс часто поводиться так, ніби всі, крім неї, недоумкуваті; але я не можу втнути таке з Джеймісоном, тепер уже не можу.

Ще кілька місяців тому такий план, можливо, вдався б. Щойно він повернув би з-за рогу теплиці та побачив своє дорогоцінне перевернуте відро, то миттю здогадався б, що це ми накоїли.

— От негідники ! — загарчав би він. — Шибеники!

Він здогадався б, чому ми так зробили. Але тато пояснив би все звичайнісіньким бешкетництвом, чи незграбністю, чи неуважністю, і Джеймісону довелося б із ним погодитися, тому що тоді ми були ще замалі, навіть для Джеймісона, щоб отак прямо оголосити нам війну.

Тепер усе по-іншому. Одного разу по обіді я став свідком, як Касс виходила з будинку, коли входив Джеймісон, і я помітив, що вона його переросла. А я вигнався ще вищим за Касс. Тому я й не можу поводитися, як раніше. Тепер мені це вже так не минеться. І Джеймісон більше не мусить терпіти моїх вибриків, бо я його переріс.

Звісно, останнє слово буде моїм. Ясна річ. Касс безустанно мені товкмачить: «Зможеш забрати мою половину ферми, але тільки за умови, що насамперед ти виженеш цього типа з нашої землі».

Авжеж, я його звільню. Я навіть не дам йому відпрацювати дні, передбачені законом. Просто розрахуюся з ним і відправлю геть. (Не хотів би я опинитися на місці котроїсь з диких тварин по цей бік Фретлі протягом останнього місяця роботи Джеймісона.)

Однак поки що я неначе скутий. І не можу нічого вдіяти. Я продовжую ходити слідом за ним. Не знаю навіщо. Продовжую беззвучно за ним спостерігати з високих стін і крізь щілини у дверях стайні. Виношую безкінечні складні плани саботажу й порятунку, але так і не наважуюся діяти. Усі його жертви приречені. Я спостерігаю за їхніми смертями. І не можу нікого врятувати.

А от Kacc змогла б, вона ж дівчина; але вона тепер тут навіть не з’являється. Він не посмів би й пальцем зачепити Kacc. І нам, і йому добре відомо, що ще до Різдва вона була вищою і сильнішою за мене. А кмітливішою сестра була завжди. Але Джеймісон не повівся б із нею так, як зі мною, а все тому, що вона дівчина. Він знає, що тато дав би йому за це добрячого прочухана. Якщо ж Джеймісон візьметься за мене, тато стоятиме обіч, беззвучно вболіваючи, щоб я начистив йому пику. Все ж таки я — кістка від його кості, кров від крові; але він нізащо не втрутиться. Він нічого не заподіє Джеймісону через мене, не вижене його. Лише скаже: