Энн Файн: Позаду льодовні

Ми всі чудово розуміємо, що відбувається, а Джеймісон поготів. Він навмисно переслідує Касс. Він вичікує, спершись спиною на сушку для посуду, і поли його куртки занурюються в брудну затхлу воду, яка збирається під сушкою. Стоїть Джеймісон непорушно, як лише він уміє: трішки схиливши голову набік, немов прислухаючись, і його чорні масні пасма спадають на обличчя. А коли мама таки змушує бідолашну Касс сісти за стіл, на його обличчі розпливається злорадна, подекуди беззуба посмішка, і він згорблено посувається на місце навпроти Касс.

Отак він заганяє її в пастку, як і всяку іншу живність.

Інколи він убиває тих, хто потрапляє в його лабети, а інколи використовує їх. Одного разу він зловив дорослого мартина, прегарного птаха, що приземлився в його саду ранньою весною, коли вирували люті вітри. Він посадив його в тісний кошик і протримав там кілька годин: мартин у паніці кліпав очима і важко дихав, а ми з Касс усе благали й благали Джеймісона випустити птаха на волю. Ліса стояла позаду нього, теж мало не в сльозах.

Він терпляче нас вислухав, посміхаючись беззубим ротом і шарпаючи свою куртку. А потім обрізав мартину крила — так, щоб він більше не зміг злетіти, ніколи.

— Щойно ви пішли, — розповіла нам Ліса багато місяців по тому. — Він це зробив, щойно ви пішли.

Той мартин мусив шкандибати городом Джеймісона, поїдаючи комах і личинок, щоб салат-латук залишався гарним і неушкодженим на продаж. Він був схожий на качку, яку не лише неправильно намалювали, а ще й розфарбували не тими кольорами. Так тривало, аж поки бідолаха помер наступної зими. А Лісі довелося на це все дивитися!

Відколи він це втнув, Касс не мовила до нього ані слова. І ми більше ніколи не ходили стежкою до його будинку.

Тоді в Касс і з’явилася ідея «переслідувати» Джеймісона.

— Томе. Томасе! Томе!

Я тихенько сидів на високій стіні над теплицями, вичікуючи, поки мама перестане кликати мене і перемкнеться на Касс.

— Томасе! Де ти? Томасе!

Джеймісон саме йшов подвір’ям позаду неї та бовкнув:

— Дарма ви кличете хлопчиська. Туговухий він у вас, цей Том, і з роками тільки гірше.

Мені так закортіло йому відповісти, що я мало себе не викрив. Але я був надто близько — вони неодмінно здогадалися б, що весь цей час я відсиджувався тут.

— Касс. Касс! Кассандра !

Вона вмить висунулася з вікна своєї спальні:

— Мені ніколи. Що ти від мене хочеш?

Я досі дивом дивуюся щоразу, коли вона отак огризається до батьків. А колись ні я, ні вона ані листочком не наважувалися пошарудіти, чуючи, що нас кличуть, — але то було ще за тих часів, коли ми трималися разом і повсякчас стежили за Джеймісоном.

До стеження ми ставилися надзвичайно серйозно і були ладні годинами корчитися в засідці від холоду й тісняви, під мокрими деревами й у затоплених канавах, вичікуючи, поки вдоволений Джеймісон врешті пройде повз нас. Тоді ми могли братися до справи. Він використовував найрізноманітніші отрути, аерозолі, гази і капкани, а ще мав зброю, яку його дід приберіг після війни, але на яку в нього не було дозволу; тому ходити за ним слідом завжди було небезпечно. Тато нам заборонив наближатися до Джеймісона, поки той працював. І він не жартував. Ми знали від самісінького початку: якщо нас рано чи пізно спіймають на гарячому, то просто нам це не минеться.

Але Касс казала, що це наш обов’язок. А Ліса, хоч ніколи й не наважувалася нам допомагати, все ж тримала язика за зубами. Тож ми з Касс знешкоджували маленькі підступні капкани, які Джеймісон так дбайливо встановлював, поки ми за ним стежили. Ми шпурляли невеличкі камінчики, від яких спрацьовувала металева пружина. Ми зішкрябували грубі сірі шматки отруйної принади, яку він розкладав по всіх усюдах, і складали їх в одну охайну смертоносну купку, а потім закопували якомога глибше разом з палицями, що ними збирали та рили яму. О так, ми від початку були надзвичайно обачними. Ми вже надивилися на «досягнення» Джеймісона, тож не наважувалися надто ризикувати.

Навесні, коли наставала найгарячіша і найжорстокіша пора діянь Джеймісона, ми цілими днями ходили за ним назирці. Тижнями ми вдавали з себе вигнанців чи підпільників, партизанів чи шпигунів. Пригадую, одного разу я навіть прикидався вовченям. Ото були часи!

Зараз я стежу за ним наодинці. Найгірші справи з кротами. Джеймісон ненавидить кротів так само люто, як Касс ненавидить його. Я ніколи ні до кого й ні до чого не відчував такої ненависті. Часом мені здається, що я маю дірку, крізь яку витікає це почуття. Бувало, я майже починав ненавидіти, але на цьому й спинявся. Так, по-моєму, Джеймісон справді мерзенний. Мені не подобається ні те, що він робить, ні те, що він каже. Мені огидна навіть сама думка, що він працює на цій фермі: настане час, і господарем тут стану я, а на кожному полі й у кожних хащах лишатиметься його дух. Якби він не був Лісиним батьком, то хай би йшов собі на всі чотири вітри. Але все-таки кров у мені через Джеймісона не закипає. Я не хочу щодня встрявати через нього в неприємності, як Касс. Не уявляю, як можна аж так ненавидіти.