Алла Рогашко - Її сукня

Ніла задумливо підійшла до вікна й розтулила гардини. Сонце золотавим маревом ковзнуло по оголених вигинах її тіла.

— Ти така чарівна у вранішніх променях, схожа на богиню. Ходи до мене!

— Що це?!! — озирнувшись, скрикнула.

На тумбочці, поряд з годинником, велично красувалася статуетка…

Підскочила й обережно доторкнулась холодної гладенької поверхні, на якій вигравав сонячний відблиск, ніби пересвідчуючись, що вона там дійсно є.

— Ти це бачиш?!! Це ж та сама богиня жіночої пристрасті, про яку я писала!!! Це точно вона!

Денис встав, відкинувши простирадло, і зацікавлено глянув на статуетку. Затим перевів не менш зацікавлений погляд на оголене Нілине тіло.

— Дуже красива штукенція! Тепер навіть не знаю, чия фігура викликає в мене більше захоплення — твоя чи її, — посміхнувся і провів рукою по Нілиній спині. — Жартую. Звісно, твоя мені більше до вподоби.

— Боже. Це ж ти… Це ти її сюди приніс!!!

Ціла приголомшено дивилась на Дениса. Посмішка на його обличчі змінилася здивуванням.

— Що ти маєш на увазі?

— Яка ж я дурна! Як я могла повірити тобі?!

Накинула на себе халат і вибігла на кухню.

— Що це ти таке кажеш, Ніло! — Денис рушив за нею. — Хіба вона не стояла там вчора вечором, коли ми прийшли?

— Все, все повторюється! І параліч, і статуетка, і покидьок з книги! Це ж ти! Як я могла довіритись тобі?!! — Ніла, здавалось, не чула зараз Дениса, розхристано металась кухнею. — Як я могла подумати, що в житті бувають якісь винятки?!!

— Досить мене звинувачувати, давай розберемося в ситуації! Ти кажеш…

— Що, що тобі від мене потрібно?! Я нічого не маю, я бідна! Ніякого спадку чи його перспективи й близько не намічається! З мене нічого взяти! Що тобі потрібно? Погратися?!!

— Та що ти таке верзеш? У тебе істерика, чи що?! — скрикнув Денис.

— Недовго ж ти протримався! Міг хоча би кілька днів поводити мене за носа! Це ж треба, після першої ж ночі! А нам так добре було!

— Ти помиляєшся, Ніло! Заспокойся, прошу тебе!

— Забирайся геть! І забирай свою довбану штукенцію!!!

— Ти робиш велику помилку зараз. Я не той, за кого ти мене сприймаєш, заспокойся!

— Все, з мене досить! — Ніла побігла назад до кімнати. Схопила статуетку і кинула її об стіну. — Забирайся!

Статуетка дзвінко брязнула й покотилась долівкою; шматок штукатурки відпав від стіни й беззвучно розкришився порохом.

Денис увійшов до кімнати з чашкою.

— Вибач, я змушений це зробити. Вибач.

Набрав у рот води і пирснув Нілі в обличчя. Та на мить завмерла й ошелешено витріщила очі.

— Ти що?!!

— Вибач, сонечко. Я мусив спинити твою істерику. Бо послухати тебе і піти я би міг, якби ти була мені байдужою. А тепер послухай: я справді хочу допомогти тобі, бо ти мені дорога. І я справді не причетний до появи цієї «довбаної штукенції»! Ну як, по-твоєму, я її сюди приніс? Ми прийшли разом, ти ж бачила, я був із порожніми руками!

— Так… Ти правду кажеш. Вибач мені цю істерику. Взагалі, я не схильна до неї, але… все це божевілля так нагло впало на мою голову… Я зірвалась. Ти розумієш?

— Розумію. Тому я й тут. Разом ми виплутаємося з цього, — обійняв її за плечі й посміхнувся. — Схоже, ти втрапила під якийсь дощ.

На підвіконні копошились голуб з голубкою. Іноді до них підлітав третій, але голуб нашорошував пір’я і швиденько проганяв непроханого гостя. Лишались удвох, бігали одне за одним, воркотіли, цілувались дзьобиками. З’явились у той день, коли Ніла познайомилася з Денисом. Вранці він пішов на роботу після першої проведеної разом ночі, а за трохи прилетіли вони. Це було якось… мовби знаково.

Ніла сиділа за комп’ютером, час від часу ковзаючи поглядом по статуетці, яку поставила біля монітора. У навушниках тихо лунала музика.

Зненацька заплющила очі й заклякла. В мозку промайнуло видиво…

… Жінка в довгій темно-синій сукні тримає на руках рум’янолицього малюка, котрий схопився пухкенькими ручками за її довге волосся. Вона дивиться у вікно. Поряд, на столику, стоїть статуетка богині жіночої пристрасті. До кімнати заходить чоловік, його обличчя перекошене від люті. Він щось гнівно кричить до жінки, вихоплює малюка, кидає його. Хлопчик перекочується по долівці, починає плакати. Жінка галасує, кидається на чоловіка й гамселить його долонями по грудях. Він хапає її за волосся і волочить до дверей. Вона пручається. Він розмашисто б’є її по обличчю. Жінка втирає тремтячою долонею кров, що потекла з обох ніздрів, і криво вишкірюється до нього. Чоловік знову щось кричить, підбігає до малюка, хапає його за ручку і волочить до дверей. Жінка квапливо роззирається довкола, помічає статуетку, хапає її та підбігає до чоловіка. Зупиняється, і вже за мить рука зі статуеткою важко опускається на його потилицю. Чоловік застигає, поволі відпускає малюка. Розвертається і приголомшено дивиться на жінку. Ще удар, цього разу у скроню. Ще. Чоловік мішком падає на долівку. Все обривається…