Алла Рогашко - Її сукня

Відтоді, як повернувся з чергового відрядження, спокою не давали думки про того мертвого чоловіка. Олександр пам’ятає його очі, коли брав у нього товар — ту химерну, а на позір звичайну річ… Його очі були скляними, сповненими відчаю і якоїсь тягучої безнадії, мовби чоловік знав, що не житиме.

Мабуть, справді знав. Бо тепер і Олександрові у грудях болісно стискалося в недоброму передчутті. Спершу думав, минеться, проте коли біль став пронизливим і нестерпним, збагнув: щось має статись. Щось недобре.

Мимоволі згадав якийсь фільм, назви вже не пам’ятає, в якому героєві хтось навіював думки, керував ним і вказував, що той має робити. І робив те дуже вправно і професійно, поза його волею, бажанням і взагалі розумінням. Олександр почувався якось надто схоже. Здавалось, у його мізках хтось покопирсався. І це, щонайменше, дивно, бо він геть не належав до типу людей, які піддаються бодай найменшому впливу. Був сильною особистістю, завжди знав, чого хоче, і впевнено досягав наміченої мети; ніколи не спадало на думку, що щось чи, що дивніше, хтось може стати йому на заваді. Та й досі ніхто того не хотів, бо мати справу з Олександром Бондарчуком було завжди приємно — розумний, підприємливий, ввічливий, з жінками — шляхетний, та ще й із почуттям гумору, що дуже важливо у спілкуванні. Міг переконати будь-кого в чому завгодно, але переконував лише в тому, в чому був справді упевнений сам. Бондарчук мав дві рідкісні риси — чесність і порядність. А це не абищо.

Мабуть, тому й перейнявся тим чоловіком. Здавалося б: ну хто він йому такий? Випадковий тимчасовий суб’єкт, котрий поповнив ряди численних непостійних клієнтів. Ну, помер чоловік, з ким не буває? Щодня, щохвилини і щосекунди хтось помирає. Це — невідворотність, неминучість — ба навіть норма! — життєвого плину, як би жахливо те не виглядало, коли хоч на мить про те замислитись. Однак почуття провини тиснуло на його сумління. Може, якби він не відмахнувся від нього тоді, дозволив розповісти те, що той так чомусь хотів, це би його порятувало і чоловік лишився живим? Може, Олександрові вдалось би переконати його в тому, що ніщо не здатне впливати на волю людини, що все в її руках насправді, що… Але який сенс перераховувати всі ці докази й аргументи?! Чоловіка вже нема. Олександр картав себе, наче справді мав провину.

А ще ця жінка. Ця химерна жінка, котра являється йому щоночі в сновидіннях… Їй потрібно від нього дещо. Дещо, що не вимірюється грішми. Ну що ці гроші? Нікчемні брудні папірці! Життя не купиш і не продаси, воно не залежить від кількості чи взагалі відсутності тих папірців. Звідкись знав, що тепер вона хоче забрати і його життя.

Думки про безглузду смерть чоловіка переплелися з думками про химерну жінку, і суміш ця тепер послабила його впевненість у непохитності людської волі.

Волю людини можна похитнути. Він помилявся, вважаючи інакше.

Олександр Бондарчук поклав руки на кермо і щосили натиснув на педаль газу. Він мусить їхати. Мусить. Але не додому. Додому ще не час…

Ідея піти в антикварну крамницю виникла спонтанно, Ніла ще подивувалась, чому ж раніше це не спало їй на думку. Крамниця знаходилась майже у центрі міста, по Соборній, [5] Центральна і одна з найдовших вулиць у місті Рівне. поблизу Театральної площі. Описуючи в романі свою крамничку, вона думала саме про цю, хоч насправді ніколи до неї не заходила. [6] Прототип згадуваної антикварної крамниці дійсно розміщений за такою адресою. Авторка відвідала її вже після написання цього роману, й за описом майже все збіглося (за винятком продавця, котрий насправді виявився цілковито байдужим і дратівливим).

Масивні ковані двері важко скрипнули завісами, явивши ще одні — звичайні броньовані. Це ж треба — точно так їх уявляла, описуючи в романі…

Увійшла всередину й захоплено роззирнулась. Масивні дерев’яні полиці вміщували на собі безліч різних цікавинок, що акуратними рядочками, старанно викладеними руками господаря, розташувались одна поряд з одною. Чого тут лишень не було: вироби з кришталю, срібла, порцеляни, посуд, старовинні годинники, якісь старезні інструменти; в кутку стояв патефон. Стіни, обклеєні темно-червоними шпалерами, завішені картинами, старовинними іконами, гобеленами.

Так! Саме так уявляла собі цю крамницю. Погляд її блукав поміж усім цим розмаїттям, доки не зупинився на статуетках, що теж стояли якось мовби осторонь.