Алла Рогашко - Її сукня

Антиквар, ніби отямившись, глипнув на Нілу, яка уважно його слухала.

— Розумієте, взагалі, це була дуже виняткова статуетка. Річ у тім, що богиня Геката насправді виглядає дещо по-іншому, принаймні існує кілька її зображень і відтворень, але саме ця не підпадала під жодне з них. Очевидно, її виготовили на чиєсь замовлення в єдиному екземплярі. Це ексклюзивна і доволі цінна річ.

— То, може, це не Геката?

— Пані, ви зараз піддаєте сумнівам кваліфікацію наших поважних експертів. Звісно ж, Геката! Тим паче, на споді був викарбуваний її знак. [9] Знак Гекати:

— А як вона до вас потрапила?

— Знаєте, старовина стікається в ці стіни, в яких ви тепер перебуваєте, з усіх куточків світу! — гордовито підвів підборіддя Леонід. — Гекату приніс мені перекупник, мій добрий приятель.

— Тобто, невідомо, хто був її власником?

— На жаль, ні…

— А де її могли виготовити, ваші поважні експерти не визначили?

— Достовірно невідомо, але точно в Європі. Можливо, навіть у Греції, але це вже, знову ж таки, мої особисті припущення.

— Пане Леоніде, — глянула на бейджик, від чого нею знову пересмикнуло, — ви можете дати мені телефон перекупника? Про всяк випадок. Розумієте, мене дуже цікавить історія цієї Гекати.

— Шановна, це вже конфіденційна інформація, — розвів руками антиквар. — Цього я вам не можу сказати, вибачайте…

— Що ж, дуже шкода. Хоча, ви мені й так добряче допомогли, дякую вам за інформацію! На все добре!

Ніла швидко попрямувала до дверей.

— Може, все-таки замовите собі Гекату із каталогу? — без надії, для годиться, кинув їй услід Леонід.

— Ні, дякую. Мене цікавить саме та. Та й, власне, вона в мене вже є…

— Як це… як це: «є»? — пробурмотів спантеличений Леонід, дивлячись на вже зачинені двері. Хотів було піти слідом за дівчиною, але заклякнув. Якась потужна сила зупинила його…

Усі попередні Нілині уявлення про статуетку полетіли шкереберть. Геката… богиня жіночої пристрасті. Аякже! Антиквар таки мав рацію. Такої просто не існує. Вражено перечитувала інформацію про давньогрецьку богиню Гекату в інтернеті, з острахом поглядаючи на статуетку, що стояла біля неї на столику.

Богиня Місяця… володарка пітьми, нічних примар… Оце так відкриття!

Ще одним відкриттям став зовнішній вигляд цієї міфічної богині — три владні жінки зі стуленими спинами, смолоскипами в руках і зміями у волоссі. Її ж Геката була одна. Хто її виготовив, на чиє замовлення?

— Звідки ж ти взялась, Гекато?.. — задумливо мовила, вдивляючись у її холодне, а водночас мовби живе обличчя.

Нараз перед очима спливла та фатальна листопадова ніч, коли зоряне небо із повнею розколола блискавка. Коли почала писати цей роман. Шалена думка пронизала мозок: невже за всім стоїть Геката?! Невже це вона приходить до неї у сонному паралічі? Невже вона являється їй у видіннях? Але ні. Це було б занадто складно, та й нереально — чи не забагато уваги простій смертній від володарки іншого світу, нехай і міфічного? Тут щось інше… Усе має бути значно простіше. Недарма кажуть, що всі відповіді зазвичай лежать на поверхні. Але ж де знайти ці, начебто прості, відповіді?

Зітхнула. Так. Лишилося дописати близько десятка сторінок, і рукопис буде завершено. Може, відповіді спливуть там, у останніх абзацах?..

Ні!!! Вона не може її вбити!!! Якщо вб’є її — собі ж смертний вирок підпише. А так хочеться жити! Це ж так добре — жити… Боже…

Ніла підхопилася зі стільця. Повітря. Їй потрібне повітря! Розчахнула вікно й вдихнула на повні груди, відтак придивилась до густої пітьми, яка щільно огорнула місто. Поміж липами сновигали, попискуючи, кажани; в чорному небі красувалась яскрава повня, що притягувала до себе погляд, заворожувала…

.. . «ти мусиш її вбити»…

Рвучко озирнулась. Кімната була порожньою. Погляд знов притягнувся до повні.

Зараз буде гроза…

Маячня. Яка ще гроза!

Враз нічне небо пронизала вертикальна блискавка, розколовши його навпіл…

.. . «ти мусиш її вбити! ти мусиш її вбити!»…

Потужний гуркіт грому рознісся безмовним нічним містом і за мить блискавка — ще яскравіша і разючіша, ніж попередня, — осяяла все навкруги.

Ніла ошелешено дивилась у небо. Так. Вона мусить її вбити, іншого виходу немає… Зачинила вікно й приречено підійшла до комп’ютера.

Убити Ніла не встигла. На заваді став скрегіт гальм, що розітнув і без того сполохану нічну тишу вулиці; брязкіт залізяччя і гуркіт грому поєднались у безумному двоголоссі.