Алла Рогашко: Її сукня

Немов у підтвердження всіх тих несподіваних думок, що впали на її напівсонну голову, почула лункий гуркіт грому. Як? Гроза наприкінці листопада? Не може бути!

Миттю зіскочила з ліжка, підбігла до вікна і вражено глянула у чорну небесну глибінь, яку й справді оперезала вертикальна блискавка, вмить розколовши небо навпіл. Що ж це… Знову потужний гуркіт грому важко рознісся безмовним нічним містом, і за якийсь час блискавка — ще яскравіша, ніж попередня, — осяяла все довкола.

Із тим спалахом блискавки щось мовби спалахнуло в Нілиному мозку. Увімкнула комп’ютер, натягла навушники, відкрила новий текстовий файл. Коли пальці мимоволі побігли по клавіатурі, збагнула: завтра на роботу не вийде. У неї є важливіша справа, яку неодмінно має реалізувати. Реалізувати негайно!

Хтозна-скільки часу друкувала, та коли повіки почали важчати, зберегла файл і вимкнула комп’ютер. Відтак розчинила вікно. У небі красувалась повня. Осіння колюча прохолода обвіяла лице, та їй було байдуже: прохолода нині надто потрібна, щоб остудити гарячу голову.

Як же тоді подивувалась, побачивши сухий асфальт і чисте, рясно всипане зорями небо! Чи була взагалі та гроза із блискавкою? Не могло ж їй примаритись…

І досі того не знає. Десь у глибині душі побоювалась, що нічні жахіття є лише початком, першим етапом життєвих випробувань. Але проганяла ті думки, бо знала, що страхом може лиш притягнути їх у своє життя, адже страх — то є потужна сила, здатна перевернути маленький затишний світ догори дриґом в одну мить.

Отож що вона має на сьогоднішній день? Найголовніше «надбання» — зруйновані стосунки зі Славком. Так! Одного квітневого суботнього вечора Славко делікатно повідомив, що зустрів іншу дівчину, котра готова гаряче віддавати йому всю себе, на відміну від схолоднілої та збайдужілої Ніли. Ймовірно, гормональний сплеск, що збивав із ніг шаленою хвилею некерованої пристрасті мало не кожного нормального чоловіка з настанням весни, зачепив своїми бризками й бідолашного Славка, котрий геть змарнів, бідняка, без жіночої уваги та ласки.

Ще в неї є відсутність заробітку. Заощаджень, що дбайливо накопичувала і тепер успішно витрачала на сплату комунальних послуг і харчі, вистачить принаймні ще на кілька місяців, за умови жорсткої економії. Що потім? Потім, певно, доведеться шукати роботу чи хоча б тимчасовий заробіток…

Звісно ж усе вищеперераховане має звучати радше не «що вона має на сьогоднішній день», а «що вона втратила на сьогоднішній день». Однак ключове слово «втратила» їй категорично не подобалось. Та в будь-якому контексті ці два пункти мало її обходили. Реально бентежило те, що отримала натомість.

А отримала страшні напівреальні сновидіння, котрі спершу описала в романі та які згодом приятель Марини означив, як «сонний параліч». [2] Сонний параліч — це феномен, при якому людина, засинаючи або прокидаючись, деякий час відчуває нездатність рухатись. Загалом — це перехідний стан між сном і повним пробудженням, який характеризується цілковитою атонією (слабкістю) м’язів. Він може виникати під час засинання або пробудження, і з ним часто пов’язані жахливі видіння (наприклад, відчуття чиєїсь присутності в кімнаті), на які людина ніяким чином не може зреагувати через параліч. Вважається, що такий стан спричиняється порушенням фази швидкого сну.

Дожилася! Паралічу їй лиш не вистачало!

Подруга заспокоювала, мовляв, не все так страшно, як виглядає. Хоча такий стан є феноменальним, він зовсім не загрожує життю. До того ж це трапляється далеко не з кожним. Це — рідкість! І якщо воно тобі дано — то для чогось таки потрібно. Мабуть, ти якась особлива, Нілочко!

«Яка, до біса, особлива? Теж мені, феномен!» — скептично пирхнула тоді Ніла. Втім, заґуґливши в Інтернеті «сонний параліч», була вражена. Виявляється, все дуже непросто, адже фактично це — межа між двома світами. Межа така вузька, така крихка, і вона, Ніла, здатна в неї потрапляти! Хіба ж не дивовижно? Однак те, що під час перебування на цій межі може зустрічатися хтось іще, ніяк не тлумачилося. Мовляв, усе, що ввижається і чується під час цього стану, — дійсно марення.

Але… Ніла відчувала, що до неї навідується душа. Душа якоїсь жінки, котрій доконче щось потрібно від Ніли. І якщо спершу була переконана, що та хоче її вбити, то тепер, розібравшись з цим поняттям і збагнувши, що ніякої шкоди під час цього стану не може бути заподіяно, почала мислити в іншому напрямку.