Алла Рогашко - Її сукня

Щирі вмовляння Миколи Степановича запалу не послабили і вже півгодини по тому, з поспіхом зібраними у пакет манатками, йшла містом у якомусь дивному стані розгубленості. Запал і впевненість швидко й несподівано розвіялись, змінившись паскудним настроєм і апатією.

Січнева мжичка, прибиваючи клапті почорнілого снігу, лиш посилила відчуття пригнічення. Каблук, утрапивши у сховану калюжею ямку, різко підвернувся. Відтак, дивом утримавшись на ногах, щоправда, виконавши дивакуваті рухи тілом, впустила пакет з речами, що миттю розсипались по брудному асфальту. Сторопіло поглянула на Славка, котрий із зануреної в калюжу світлини мило всміхався їй. Чудово! Невже зміни в житті неодмінно мають супроводжуватись такими деталями?

З коридору долинули ледь чутні кроки, порушивши нічну тишу: хтось неквапом підкрадався до дверей її спальні. Ось уже чути, як рука непроханого візитера обережно торкнулася дверної ручки… Уривки чиїхось розмов, з-поміж яких вирізняється голос матері, спинили його.

Як ці люди опинились у її квартирі посеред ночі? Коли прийшла мама і як вона ввійшла?.. Враз голоси змінились тишею, відтак візитер продовжив свій шлях: за мить двері прочинилися, розрізавши тишу тягучим скрипом завісів.

Хтось поволі наближався до її ліжка. Кров захолонула в жилах від страху, але… чому вона не може поворухнутися, бодай розплющити очі, щоб побачити, хто тут? Це ж так просто! Чому лежить, як колода?!!

Здається, це жінка… Так, точно жінка: чути шурхіт її сукні, поділ якої волочиться по долівці…

Жінка вже поряд неї. Ще мить, і Ніла відчує схилене над собою лице. Нараз важка, потужна енергетика обдає Нілу, і тіло тремтить від жаху.

Вона хоче її вбити. Ця жінка хоче її вбити! Треба щосили закричати, і тоді хтось — може, ті люди, що були тепер у квартирі, чи мама — прийде сюди та порятує її.

Однак несамовите бажання закричати вихлюпується фонтаном вереску лише в запаленому мозку. Ціною надлюдських зусиль Нілі вдається ледь-ледь розтулити повіки. Лиш тоді крізь їхню розмиту шпарину стає помітний жіночий силует нічної візитерки, що чомусь відсахується від неї на мить; довге витке волосся, безкровне воскове обличчя, простягнені, немов пластмасові, руки.

Над силуетом, на стелі, гойдаються довгі тіні дерев — ще не ранок, але вже не ніч. Силует знову схиляється над нажаханою Нілою, обдаючи колючим холодом…

Усе. Тепер їй точно кінець. Повітря не стає — здається, крижані пальці смертельним кільцем стискаються на Нілиній шиї, а на груди тисне важка енергетика, наскрізь проникаючи в неї і водночас висмоктуючи єство. І невідомо, що першим її вб'є — відсутність кисню чи цей химерний вампіризм…

…Це почалося наприкінці березня. Щодня перед світанням вона приходила до Ніли з одним бажанням: спершу налякати до смерті, висмоктати всю енергію, а затим убити. Проте щоразу якимсь дивом Нілі вдавалося прокинутись. Виснажена дощенту і змерзла, сповзала з ліжка і йшла в гарячий душ.

Чому? Чому це сталося з нею? Це мало статися лиш… лиш із Ліною! До чого тут Ніла?!

Щораз ставила собі ці питання, проте відповіді відскакували гарячими краплями у зливний отвір ванної, так і не потрапивши до свідомості.

Випивала міцну каву, сідала за комп’ютер. Відкривала текстовий файл і читала те, написане нею від початку листопада, переконуючись: це — воно. Те, що відбувається зараз із нею самою. Написане втілювалось у реальність…

ЯК таке можливо?! Може, надто близько все сприйняла до серця, пережила на собі через Ліну, тому це стається нині, якимось незбагненним чином перейшовши на неї?

Однак припинити писати не могла. Не могла й не мала такого наміру. Цей текст засмоктав її надто глибоко, мов трясовина. Сюжет вів її сам. І був зовсім не таким, яким начебто планувала на початку. Клавіші букв натискалися мимоволі — речення немов уже були сформовані десь у підсвідомості. Ніла відчувала, що була інструментом, у чиїх руках — лише клавіатура. Інструментом, аби передати те, що зрештою мало стати романом. Не романом про кохання — моторошним містичним трилером.

Ніла почала пригадувати, як, власне, виникла ідея написати роман. Було далеко за північ. Лежала в ліжку, намагаючись здолати чергове безсоння. Раптом у мозку спливла чітка картинка: молода жінка сидить у плетеному кріслі на терасі свого будиночка й от-от піде дощ. Жінка причетна до страшної таємниці. І таємниця вже нависає у повітрі загрозливо, мов та дощова хмара, що наближається. Так. Зараз буде дощ… Зараз точно буде дощ…