Каталін Флореску - Якоб вирішує любити

До Циганського пагорба віз трясся по вузькій дорозі, всіяній камінцями та ямами, повними води й багна. Коли колеса в них загрузали, дідо зістрибував на дорогу і виштовхував віз. Він змок і впрів водночас, його донька теж. Волосся й одяг поприлипали до тіла. Вона з розчепіреними ногами лежала посередині воза, впираючись п'ятами в гній. Раз-по-раз спиралася на лікті й тут-таки знову знеможено падала.

Дідо витирав воду з обличчя, а тоді знову шмагав коней. Коли донька благала його їхати повільніше, він притримував віжки, аж поки вона знов не кричала: «Швидше!» Щойно перед самим Циганським пагорбом дощ знов перейшов у мжичку, а тоді й зовсім вщух. Мухи і ґедзі тільки на це й чекали, вони знову знялися і закружляли над мамою.

Дідо схопив за комір першого зустрічного цигана.

— Веди сюди жінку булібаші!

— Булібаша вже кілька тижнів як зник!

— Мені байдуже! Веди Раміну!

В цю мить мама закричала так страхітливо, що чоловіки аж зіщулилися. Запала потому тиша сповнила діда найгіршими побоюваннями, та враз за цим повітря роздер другий зойк. Чоловіки кинулися до воза, циган перехрестився і помчав пагорбом догори.

Незабаром серед вбогих халуп показалася Раміна, за нею якийсь чоловік із відром води. Через руку в неї були перекинені рушники. Слідом тягнувся натовп цікавих, що хотіли побачити, як на купі гною родиться нове життя. Бородаті, зодягнені в чорне чоловіки з дешевими цигарками в кутиках уст, жінки в строкатих спідницях, за які чіплялися діти. Навколо возу вже юрмилися припізнілі селяни й мисливці, що верталися з нічних полювань.

Натовп, окрилений хоч якоюсь розвагою серед своїх убогих буднів, неможливо було стримати, він з галасом перегнав Раміну. Лиш коли вона підійшла до воза, люди поступово втихли, деякі жінки високо підносили дітей на руках, щоб їм добре було видно мою маму. Вони обступили воза, і Раміні довелося вдатися до всього свого впливу, щоб проштовхатися. «Дорогу!» — кричала вона, розпихаючи людей.

Зазирнувши до воза, навіть вона не змогла стриматися й скрикнула: «Пресвята Богородице! Дитина вже виходить!» Вона вилізла на віз. Через десять хвилин на світ з'явився я — під уважними, зачудованими поглядами строкатої юрби. Раміна завимагала в якогось цигана ніж, сполоснула його у відрі і перерізала пуповину. Циган захотів узяти пуповину собі, щоб згодувати псові.

Так ніби передчуваючи, що відтепер назавжди буду самотній і полишений напризволяще, я голосно заплакав. Раміна взяла мене на руки і показала людям.

— Хлопчик! — вигукнула вона.

— Воно й чути, — сказав якийсь мисливець і вистрелив у повітря.

Я був зморщеною, гидкою істоткою, яка, репетуючи й завиваючи, терпіла перші муки свого життя. Мухи вперто й настирливо чіплялися до мене, як згодом хіба що невиліковні хвороби чи смерть. Вони залазили мені в очі й рот, не відступаючи навіть тоді, коли Раміна їх відганяла. Вони сідали на мамині білі стегна, поки руки її ще й досі міцно чіплялися за краї воза, хоча все вже давно було позаду. Виснажена й розчервоніла, вона дивилася на юрбу, а юрба дивилась на неї. Оскільки цікавість сильніша за огиду, коло людей довкола мене і мами знову зімкнулося.

Дідо випустив віжки і зліз на землю. Він зняв капелюх і притис його до грудей, так ніби розмовляв у церкві з парохом.

— Здоровий? — запитав він Раміну.

— Виглядає здоровим, але треба зачекати. Що можу сказати з певністю — смердить він здорово.

А тоді кілька разів занурила мене у відро і обгорнула принесеними рушниками.

Двоє чоловіків допомогли мамі підвестися і перебратися на підводу одного з селян. Раміна теж сіла поряд, тримаючи мене на руках, і ми рушили назад у село, а позаду, не відстаючи, їхав дід. Дзвони не били. Вони були передбачені тільки для мерців, як розрада й остання звитяга над живими.

— Візьмете його? — запитала Раміна.

— Яка ганьба, — проквилила мама.

Звістка про моє народження рознеслася зі швидкістю вітру, звідусіль на дорогу виходили люди, щоб подивитися на маму й на мене. А вона не дивилася в жодну сторону і тільки міцно стискала зуби, аж поки ми не опинилися вдома. «Циганка. І я на цьому возі. І всі це бачили», — шепотіла вона.

Вдома дідо разом із селянином занесли маму до спальні і поклали на ліжко. Селянин приніс свіжої води з криниці, тоді Раміна випровадила його й діда, а мене поклала на подушку до мами. Вона розстібнула й зняла з мами суконку і взялася ретельно її мити.

Вона шурувала мамине тіло від п'ят, через стегна, живіт аж по груди, так ніби то був булібаша. При цьому здавалася сердитою, терла губкою так, що мама аж зойкала. Коли закінчила, накрила її і приклала мене до грудей. Мама невпевнено взяла мене на руки.