Андрей Бондарь - І тим, що в гробах

Але серіал тільки починався, і я знав, що Рекс почне їсти і гуляти, що знайдеться йому хазяїн, що чекають їх щосеріальні подвиги, і я від понеділка до четверга буду спостерігати за ними між вечерею і писанням. Ріхард Мозер — другий хазяїн Рекса — спочатку мені відверто не сподобався, а потім якось ввійшов у роль. Він нагадав мені мого друга дитинства, з яким ми жили на одному поверсі. Це була разюча фізіономічна подібність. Головним героєм мусив бути обов’язково нетиповий представник своєї, тобто австрійської, нації. Недаремно і прізвище в актора якесь ну зовсім не германське — Мореті. Так-от, цей Мореті-Мозер щовечора від понеділка до четверга викривав злочинців, а подавалось усе це так, що, мовляв, без Рекса йому ну ніяк жодного зловмисника не впіймати. Він його і рятує, і відволікає вбивць, і підносить револьвера, і краде булочки з ковбасою… Аж ось вмикаю днями телевізор, а там мій улюблений серіал «Комісар Рекс», а серія називається «Смерть Мозера» — так тупо і прямолінійно, в лоба — «смерть»… Ну, думаю, або це такий стьоб, або смерть буде несправжня. Бо ж не може так просто Мозер умерти. Але десь на 25-й хвилині серії я звернув увагу на якусь надміру тривожну, навіть якусь трагічну музику. Ну невже, думаю, і справді смерть. А йшлося про маніяка, якого в дитинстві не любила мама. Традиційний австрійський, суто фрейдистський, сюжет. Хлопець мстився на особах жіночої статі. Але впіймати його було дуже важко: він сидів у психлікарні закритого типу, де знайшов якусь лазівку назовні. І виходячи, він заманював своїх жертв у свою стару дитячу схованку, де їх і вбивав, перед тим добряче познущавшись морально. А потім тим же шляхом повертався назад. І от чергова коханка Мозера — психолог і просто гарна жінка — потрапляє у лапи маніяка. Перед тим маніяк устиг зачинити рідну маму в якійсь коморі. Мозер взяв слід, і вони разом із Рексом знайшли його. Псих уже збирався вбити жінку, аж ось прийшов Мозер, але він не знав розташування кімнат, і маніяк його вистежив і важко поранив у спину. Але не вбив і повернувся до своєї жертви. Рекс тим часом шукав інший шлях до маніяка. І ось коли вже закривавлений і знесилений Мозер доповзає до тієї зали і спрямовує на вбивцю свій пістолет, з іншого боку виходить Рекс — безпорадний Рекс, який не може нічим зарадити своєму хазяїнові, бо відстань дуже далека, бо сценаристи вирішили вивести з гри відверто слабенького, хоч і чимось милого, актора. Друга куля влучає в Мозерове серце, Рекс підходить до смертельно пораненого друга і починає жалібно скавуліти, маніяк уже сам не витримує цієї сентиментальної сцени й іншу кулю всаджує собі у скроню. Мозера намагаються порятувати у шпиталі, сидять зажурені колеги, а з ними Рекс. Із операційної виходить хірург і махає головою, мовляв, «ні», Рекс бере ґумову іграшку і заходить до палати, де на кушетці лежить його мертвий друг, і починає пищати цією іграшкою, а в очах справжні сльози. «Ну, пограйся зі мною, Ріхарде! Ну, чому ти лежиш нерухомий?» — прощання, якого я не витримав і вимкнув свого телевізора. Я довго думав над тим, якими кінематографічними засобами досягаються ці собачі сльози, хто так уміло дресирує цих вівчарок — і без того таких розумних?

У наступній серії в поліційний відділок на місце Мозера приходить новий співробітник. Він молодший і дуже симпатичний, він майже супермен. Звати його Алекс Брантнер. У минулому житті він був кимось на подобу нашого омонівця, але потім, коли від вибуху загинув його улюблений пес Арко, Алекс вирішив назавжди зав’язати з собаками. Аж ось нові колеґи — Бек і той другий (не пам’ятаю, як його) — розповідають йому зворушливу історію про Рекса і Мозера. Вони по черзі сплять у порожньому домі загиблого колеґи і намагаються з усіх сил якось розважити нещасного Рекса — годують його, пробують вигуляти, приспати. Виявляється (а я цього не знав!), коли в собаки горе, він не може заснути і таким чином сам себе повільно вбиває. Так-от, приходить симпатяга Брантнер і, звісно, одразу ж закохується в Рекса, забуваючи про власну обітницю більше не водитися з чотириногими. Рекс теж просто шаленіє від Брантнера і радо йде на контакт. Пес повертається до нормального життя, і в двох наступних серіях вони викривають італійських мафіозі. Рекс знову у формі, він забув про Мозера, він любить Брантнера. Мені також подобається Брантнер, і мені дуже б не хотілося, аби його в якійсь там серії спіткала доля попередника. Коли я приїду до Відня, мені кортить зустрітися з ними, але я знаю, що цього ніколи не станеться. Дай Боже здоров’я тобі, Рексе (хоч цих Рексів часом грають інші актори, і це видно), і тобі, гере Брантнере. Ви повернули мені гарний настрій. Я обіцяю щовечора від понеділка до четверга бути з вами, хвилюватися за вас, тримати кулачки, радіти вашим успіхам. Я нарешті повернув собі любов до фільмів про тварин. Тільки б цим сценаристам нічого лихого не спало на думку. Комісар Рекс — мій вірний друг!