Майкл Ондатже - Англійський пацієнт

Цієї миті він викидає їх з голови. Розвідний міст піднявся за лицарем, і він залишився на самоті, примирений зі своїм суворим талантом. У Сієні [107] Сієна — місто та муніципалітет в Італії, у регіоні Тоскана, столиця провінції Сієна. вона бачила фреску із середньовічним містом. У кількох метрах від міських стін фарби покришилися, тож навіть мистецтво не могло обіцяти безпечність садів для мандрівника, котрий покидає замок. Хані здавалося, що впродовж дня Кіп зникає саме в таких місцях. Щоранку він робив крок із намальованого пейзажу до темного урвища хаосу. Лицар. Войовничий святий. Вона бачила, як між кипарисами тріпотить форма кольору хакі. Англієць називав його fato profugus — той, що біжить від долі. Хана гадала, що такі дні починаються для нього із задоволення від можливості підвести погляд до дерев.

На початку жовтня 1943 року з інженерних військ, які вже перебували в Південній Італії, відібрали найкращих і відвезли літаком до Неаполя. Їх було тридцять чоловіків, поміж ними й Кіп, закинутих у місто, наповнене пастками.

Відступ німецької армії під час італійської кампанії був одним із найгеніальніших і найжахливіших за всю історію. Наступ союзників мав тривати місяць, а затягнувся на рік. Вогонь поглинув усі шляхи. Коли війська вирушали вперед, сапери сиділи на крилах вантажівок і уважно оглядали землю зі свіжими слідами. Вони сигналізували про можливу присутність наземної, скляної чи протипіхотної міни. Наступали надзвичайно повільно. Далі на північ, у горах, партизанські угруповання комуністів, послідовників Гарібальді [108] Джузеппе Гарібальді (1807—1882) — народний герой Італії, полководець, літератор. , котрі носили червоні шийні хустинки, також замінували дороги, і німецькі вантажівки підривалися, минаючи їх.

Кількість мін, закладених в Італії та Північній Африці, годі уявити. На ділянці дороги Кісмайо—Афмадоу [109] Кісмайо, Афмадоу — міста в Сомалі. було знайдено двісті шістдесят бомб. Іще триста заклали поблизу моста через ріку Омо [110] Омо — одна з найбільших річок Ефіопії. . 30 червня 1941 року південноафриканські сапери за один день встановили дві тисячі сімсот мін типу «Марк ІІ» на підступах до Мерса-Матруха [111] Мерса-Матрух — місто на північному заході Єгипту, порт на узбережжі Середземного моря. . Через чотири місяці британські війська вивезли звідти сім тисяч вісімсот шість мін, щоб закласти їх деінде.

Міни робили з чого завгодно. Сорокасантиметрові оцинковані трубки наповнювали вибухівкою й залишали вздовж військових шляхів. У будинках встановлювали бомби в дерев’яних коробках. Трубчасті міни наповнювали гримучими драглями [112] Вибуховий желатин, або гримучі драглі — пластична вибухова речовина, котра складається з 93 % нітрогліцерину та 7 % колоїдної бавовни. , металевою стружкою, цвяхами. Південноафриканські сапери пакували залізо й вибуховий желатин до шістнадцятилітрових бензинових каністр — такий монстр міг знищити бронемашину.

Найгірше було в містах. Підрозділи розмінувальників перекинули кораблями з Каїра й Александрії. Вісімнадцята дивізія прославилася. За три тижні в жовтні 1941 року вона знешкодила тисячу чотириста три фугасні бомби.

В Італії було гірше, ніж в Африці, тут доводилося мати справу зі страхітливими, дивними годинниковими механізмами, котрі активувалися пружинами. Вони геть відрізнялися від тих німецьких пристроїв, на яких сапери навчалися. Коли підрозділ увійшов до міста, з дерев і балконів будинків звисали тіла. Німці мстилися та вбивали десятеро італійців за одного свого. Деякі з тіл були заміновані й вибухали в повітрі.

Фашисти евакуювали війська з Неаполя 1 жовтня 1943 року. Цілий вересень союзники робили набіги, багато мешканців втекли за місто й оселилися в печерах. Відступаючи, німці розбомбили входи до печер, аби залишити людей назавжди під землею. Розпочалася епідемія тифу. Затонулі кораблі в гавані мінували під водою.

Тридцятеро саперів увійшли до замінованого міста- пастки. Стіни громадських споруд були нашпиговані бомбами вповільненої дії. Ледь не усі автомобілі — небезпечні. Сапери підозріло ставилися до кожної речі в кімнаті. Вони не довіряли нічому, що стояло на столах, окрім предметів, котрі вказували напрямок на «четверту годину» [113] Розпізнавальний знак серед саперів, який вказував на відсутність міни чи бомби. . Минули роки, а сапери клали ручку на стіл так, аби її товстий кінець вказував на четверту.