Майкл Ондатже - Англійський пацієнт

Хана вважає, що ці довгі ночі, коли вони читали й слухали, якимось чином підготували їх до появи молодого солдата, хлопчика, котрий виріс і приєднався до них. Але хлопчиком з роману була Хана. Якщо Кіп і мав якесь амплуа, то швидше офіцера Крейтона.

Книжка, мапа вузлів, детонаторних плат, четверо людей на зруйнованій віллі, освітлюваній лише непевним жевривом свічок і спалахами блискавок чи відблиском вибухів. Гори, пагорби, Флоренція, котра без електрики миттєво сліпла. Вогник свічки не осяє понад п’ятдесят метрів. А якщо подивитися із більшої відстані, то здавалося, що тут не залишилося нічого, що пов’язувало б їх із зовнішнім світом. Люди святкували короткими вечірніми танцями в спальні англійського пацієнта власні маленькі пригоди: Хана — свій сон, Караваджо — свою вдалу «знахідку», а Кіп — складне розмінування, хоча він уже практично забув про нього. Хлопцеві завжди було незатишно серед тих, хто святкував перемоги.

Якісь п’ятдесят ярдів звідси, і вже немає жодного сліду їхнього перебування у цьому світі, з долини не чути й не видно, як тіні Хани і Караваджо ковзають стелею, як Кіп зручно заховався у віконній ніші, як англійський пацієнт сьорбає вино і відчуває, як алкоголь просочується незвиклим тілом, як п’янить його, він посвистує, як феньок, заливається, як англійський лісовий дрізд, якого нібито можна побачити лише в Ессексі, бо ці пташки гніздяться виключно там, де ростуть лаванда і полин. Сапер, тихо сидячи у привіконній ніші, подумав, що всі бажання обгорілого чоловіка залишилися в його голові. Потім хлопець різко повернув голову, почувши звук, який одразу впізнав. Він перевів погляд на присутніх і вперше в житті збрехав:

— Усе гаразд. Це не міна. Здається, це з уже чистого поля, — готуючись відчути, як запах кордиту торкнеться незабаром його ніздрів.

За кілька годин по тому Кіп знову вмостився в ніші біля вікна. Якби він міг пройти сім ярдів кімнатою англійця й торкнутися її, до нього повернувся би здоровий глузд. У кімнаті так мало світла, лише свічка на столику, за яким сидить дівчина, сьогодні вона не читає; хлопець подумав, що вона, напевно, трохи сп’яніла.

Коли він повернувся від джерела вибуху, Караваджо вже спав на бібліотечній канапі, міцно пригорнувши до себе пса. Собака спостерігав за сикхом біля відчинених дверей і злегка посмикувався, щоб показати, що не спить і стоїть на варті. Здушене гарчання проривалося крізь Девідове хропіння.

Кіп зняв черевики, зв’язав докупи шнурівки, закинув на плече і піднявся сходами. Збиралося на дощ, і йому потрібен був брезент, аби накрити намет. Ще з коридору він побачив, що в кімнаті англійського пацієнта досі горить світло.

Вона сиділа, поклавши лікоть на столик, де променилася коротка свічка, голову дівчина відкинула на спинку стільця. Сапер поклав взуття на підлогу і тихо увійшов до кімнати, де три години тому була вечірка. У повітрі пахло алкоголем. Коли він зайшов, Хана приклала палець до уст і вказала на пацієнта. Та він не почув би тихої Кіпової ходи. Хлопець знову приткнувся до вікна. Якби він зміг перетнути кімнату і торкнутися її, до нього повернувся б здоровий глузд. Але між ними лежав віроломний і небезпечний шлях. Це був дуже дикий світ. Поруч лежав англійський пацієнт, котрий, засинаючи, завжди налаштовував слуховий апарат на максимальну гучність, аби мати впевненість у своїй безпеці, тож прокидався від найменшого шереху. Дівочий погляд заметушився кімнатою, наштовхнувся на віддзеркалення Кіпа у прямокутному склі й заспокоївся.

Він знайшов місце, куди завітала смерть, і те, що вона по собі залишила. Чоловіки поховали його напарника, Гарді. І після того сапер не міг відігнати думку про дівчину й сьогоднішнє пообіддя, він водночас турбувався про неї та сердився, що дозволила втягнути себе у таку небезпеку. Вона так буденно намагалася зруйнувати своє життя. А тепер пильно дивилася. Не промовила ані слова після того, як притисла палець до уст. Кіп нахилився і потерся щокою об наплічний ремінь.

Хлопець ішов назад селом під дощем, який падав на підстрижені дерева, не доглянуті ще від початку війни, минув дивну статую двох вершників, які ручкалися. А тепер він тут, полум’я свічки мерехтить і змінює Ханине обличчя — важко здогадатися, які думки гніздяться в її голові. Мудрі чи смутні, а може, зацікавлені.

Якби вона читала або схилилася над ліжком англійського пацієнта, він кивнув би їй і, швидше за все, пішов би геть, але зараз він бачить Хану юною та самотньою. Цієї ночі, вдивляючись у вирву від вибуху, він раптом гостро відчув присутність дівчини у вранішньому розмінуванні. Він мусить відігнати цей спогад, бо інакше дівчина з’являтиметься щоразу, коли він братиметься до роботи. Він завагітніє нею. Коли сапер працює, ясність і музика наповнюють його, а зовнішній світ зникає. А тепер усередині нього дівчина — чи навіть сидить у нього на плечі, як живий козел, котрого (він якось бачив) один із офіцерів ніс тунелем, який вони намагалися затопити.