Гусінь переповзла з комірця на шию, Хана прокинулася, розплющила очі й побачила, як хлопець нахилився над нею. Ледь торкнувши її шкіру, він узяв гусінь і переклав у траву. Усе своє обладнання, як помітила дівчина, Кіп уже спакував. Він відійшов назад, сів і прихилився до дерева, спостерігаючи, як Хана перекочується на спину й повільно потягується, насолоджуючись моментом. Напевно, вже по обіді, сонце он аж де. Медсестра нахилила голову і подивилася на нього.
— Ти обіцяв тримати мене міцно.
— Я так і робив, аж поки ти не відсунулася.
— Як довго?
— Поки ти не почала рухатися. Тобі вже треба було поворухнутися.
— Я ж не скористалася ситуацією, чи не так? — Побачила, що хлопець знітився. — Жартую.
— Ти не хочеш повернутися додому?
— Так, я вже зголодніла.
Хана ледве встала, засліплена сонцем, на все ще слабкі ноги. Дівчина не знала, як довго вони були тут. А з голови їй не йшло, як легко вона пірнула в такий глибокий сон.
Караваджо знайшов десь грамофон, у кімнаті англійського пацієнта розпочиналася вечірка.
— Я навчу тебе танцювати, Хано. Не ті танці, які відомі твоєму юному другові. Я бачив такі танці й волів би повернутися до них спиною. А ми з тобою послухаємо «Як довго це триває» [43] «How Long Has This Been Going On» — пісня з мюзиклу «Кумедне личко» («Funny Face») американського композитора українського походження Джорджа Ґершвіна (1898—1937).
, одну з найвизначніших пісень, бо її вступ значно бідніший за мелодію, яка починається слідом. І лише видатний джазмен може це зрозуміти. Тепер ми можемо влаштувати вечірку на терасі й запросити пса чи вдертися до англійцевої кімнати. Ваш юний друг хоч і не п’є, а роздобув учора кілька пляшечок вина в Сан-Доменіко. Не вистачає лише музики. Дай мені свою руку. Ні. Спочатку ми розкреслимо крейдою підлогу і потренуємося. Три основні кроки — раз-два-три, — от тепер давай руку. Що з тобою сталося сьогодні?
— Він знешкодив велетенську бомбу. Дуже складну. Розпитай його про це.
Сапер здвигнув плечима — не через скромність, а тому, що пояснити все те було непросто. Ніч насувалася швидко, ніч вкрила долини і гори, людям довелося засвітити ліхтарі.
Усі разом почовгали коридором до кімнати англійського пацієнта, Караваджо ніс грамофон, притримуючи рукою голку.
— Що ж, поки ти не почав оповідати свої історії, — звернувся він до нерухомої постаті на ліжку, — я подарую тобі «Мою романтику» [44] «My Romance» — джазова композиція з мюзиклу «Джамбо». Виконувалася багатьма видатними музикантами.
.
— Написану в 1935 році містером Лоренцом Гартом, я гадаю, — пробурмотів англієць.
Кіп сидів біля вікна, і Хана виявила бажання з ним потанцювати.
— Спочатку я навчу тебе, любий черв’яче.
Дівчина здивовано підвела погляд на Караваджо — зазвичай її так називав батько. Чоловік схопив її у тісні рвучкі обійми, повторив «любий черв’яче» і розпочав урок танців.
Хана надягла чисту, хоч і непрасовану сукню. Кожного разу, кружляючи, дівчина помічала, що сапер підспівує собі під ніс. Якби у них був струм, вони могли б слухати радіо і дізнаватися новини з війни, котра вирувала десь далеко. Але у них був лише Кіпів детекторний приймач, чемно залишений у наметі. Англійський пацієнт далі обговорював нещасливе життя Лоренца Гарта. Стверджував, що деякі з найкращих рядків його пісні «Мангеттен» нещадно поперекручували, і процитував:
В Брайтон пірнаєм,
Рибу лякаєм
Своїм лицем.
Купальник твій тонкий,
Всміхнеться лящ в’юнкий,
Змахне плавцем.
— Блискучі рядки, навіть трохи еротичні, але, безсумнівно, Річард Роджерс [45] Річард Роджерс (1902—1979) — американський композитор, автор музики до пісні «Мангеттен».
очікував на щось величніше.
— Бачиш, ти мусиш вгадувати мій наступний рух.
— Чому б тобі не вгадувати мій?
— Я буду, коли ти знатимеш, що робити. А поки я лише знаю, як треба рухатися.
— Закладаюся, Кіп теж знає.
— Може, й знає, але не хоче танцювати.
— Я би вина трохи випив, — сказав англійський пацієнт.
Кіп вилив воду зі склянки у вікно і налив англійцеві.
— Мій перший ковток алкоголю за рік, — всміхнувся той.
За вікном почувся якийсь стугін, хлопець швидко повернувся і визирнув у темряву. Всі застигли. Це могла бути бомба. Сапер повернув голову до присутніх:
— Усе гаразд. Це не міна. Здається, це з уже чистого поля.
— Кіпе, зміни платівку. Зараз я познайомлю вас із «Як довго це триває», написаною… — Девід зробив паузу для англійського пацієнта, але той опинився у безвихідному становищі з повним ротом вина, тож лише посміхався і хитав головою.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу