Чак Паланик - Бійцівський клуб

Допоможіть мені, будь ласка.

Будь ласка, не бийте мене знову.

Я спадаю назад на підлогу й розмазую свою кров по килиму. Найперше, що я промовлю, це «будь ласка». Тож я міцно стуляю губи. Потвора лізе по красивих квітах і візерунках перського килима. Кров крапає з мого носа, гарячим струмком ллється назад мені в рот і горлянку. Потвора повзе килимом, розпашіла, лізе, збираючи пил і всілякі нитки, що пристають до крові на її пазурах. І вона підповзає достатньо близько, щоб ухопити менеджера готелю «Прессман» за холошу брюк у вузьку смужку й таки промовити:

— Будь ласка.

І ще раз.

«Будь ласка» вихоплюється з рота кривавими бульбашками.

І ще раз.

Будь ласка.

Бульбашки лускають, розбризкуючи довкола кров.

Ось так у Тайлера з’явилася можливість бувати в бійцівському клубі щовечора. Відтак було започатковано сім бійцівських клубів, а потім п’ятнадцять, а потім двадцять три, а Тайлерові все було замало. Гроші тепер приходили постійно.

Будь ласка, благаю я менеджера готелю «Прессман», дайте мені грошей. І знову хихочу.

Будь ласка.

І, будь ласочка, не бийте мене більше.

У вас усього так багато, у мене ж немає нічого. Я починаю дертися холошею догори, вимазуючи кров’ю посмуговані брюки менеджера, який із силою заточується назад, упирається руками в підвіконня й навіть, розсуваючи тонкі губи, шкірить зуби.

Кривавими пазурами потвора чіпляється за ремінь менеджерових брюк, підтягується, щоб ухопитися за білу накрохмалену сорочку, і я закривавленими руками стискаю гладенькі зап’ястки менеджера.

Будь ласка. Моя усмішка така широка, що губи мало не тріскають.

Менеджер пручається й вищить, прагнучи висмикнути свої руки й опинитися подалі від мене, моєї крові й мого розтрощеного носа. Ми боремося, до крові, що на нас обох, липне всякий бруд, і саме в цей найцікавіший момент до кабінету вирішують зазирнути охоронці.

Сьогодні в газетах повідомили, що хтось вдерся до офісів між десятим і п’ятнадцятим поверхами хмарочоса Гейн-Тауер, через офісні вікна виліз назовні й намалював на південному боці будівлі вишкірену фізіономію завбільшки з п’ять поверхів, а потім улаштував пожежу в офісах посередині кожного велетенського ока так, що ті спалахнули гігантським невблаганним живим вогнем над світанковим містом.

На перших сторінках газет — малюнок, на якому обличчя скидається чи то на розлючену гарбузяну голову, чи то на якогось японського демона, дракона пожадливості, що завис у повітрі, а пасма диму клубочаться над ним, наче відьмині брови чи, може, чортячі роги. Люди скрикували, закидаючи голови назад.

Що це все означає?

І хто міг таке утнути? Навіть коли вогонь згас, обличчя нікуди не зникло. І виглядало воно ще страшніше. Порожні очниці, здавалося, стежили за кожним, хто проходив вулицею повз. І водночас вони були мертвими.

Газети пишуть про це дедалі більше.

Певна річ, ти читаєш це, і тобі кортить зараз же дізнатися, чи цей випадок — частина проекту «Руїна», чи ні.

Газети повідомляють, що поліція не має жодної певної зачіпки. Та хай хто б це зробив, молодіжні банди чи прибульці з космосу, лазячи по виступах і звисаючи з підвіконь із аерозольними балончиками чорної фарби, вони запросто могли зірватись і розбитись.

Зробив це Комітет бешкету чи Комітет підпалів? Мабуть, гігантське обличчя було їхнім домашнім завданням на цей тиждень.

Тайлер має знати, але перше правило проекту «Руїна» — не розпитувати про проект «Руїна».

Цього тижня в Комітеті насильства Тайлер заявив, що змусить кожного навчитися стріляти з пістолета. Пістолет робить тільки одне: спрямовує вибух у потрібному напрямку.

На останню зустріч Комітету насильства Тайлер приніс пістолет і телефонний довідник із рекламними сторінками. Зустрічі відбуваються в підвалі, в якому щосуботи ввечері збирається бійцівський клуб. Кожен комітет має свій день.

Комітет підпалу зустрічається щопонеділка ввечері.

Насильство — щовівторка.

Бешкет збирається щосереди.

Дезінформація — щочетверга.

Організований хаос. Бюрократія анархії. Поміркуй над цим.

Щось на кшталт груп підтримки.

Отож у вівторок увечері Комітет насильства подав пропозиції щодо дій на наступний тиждень. Тайлер прочитав пропозиції й задав комітету домашнє завдання.

До наступного вівторка кожен член комітету мав затіяти бійку й поступитися в ній. І то не в бійцівському клубі. Це складніше зробити, ніж здається. Пересічна людина на вулиці щосили уникатиме бійки.