Чак Паланик - Бійцівський клуб

Я хотів дихати димом.

Пташки, олені — непотрібна розкіш, а вся риба має плавати черевом догори.

Мені хотілося спалити Лувр. Узяти молот і піти трощити мармури Елґіна, підтертися «Моною Лізою». Тепер це мій світ.

Це мій світ, мій, а всі ті стародавні люди мертві.

Того ранку саме за сніданком Тайлер вигадав проект «Руїна».

Ми хотіли змести всю історію й звільнити світ від неї.

Ми снідали в будинку на Паперовій вулиці, і Тайлер сказав:

— Уяви собі, що саджаєш редьку й картоплю в зелену дернину коло п’ятнадцятої лунки занедбаного поля для гольфу.

Полюєш на лося порослими вологим лісом ущелинами навкруги руїн Рокфеллер-центру, збираєш їстівних молюсків коло скелета вежі Спейс-Нідл, що похилилася під кутом сорок п’ять градусів. Ми розмалюємо хмарочоси велетенськими тотемами й потворними лицями язичницьких божків, і щовечора все людство, яке залишиться, зачинятиметься в клітках спорожнілих зоопарків, щоб уберегтися за ґратами від вовків, рисей і ведмедів, які блукатимуть ночами довкола кліток.

— Переробка відходів і обмеження швидкості — це повна дурня, — сказав Тайлер. — Це все — ніби кидати курити на смертному ложі.

Світ порятує проект «Руїна». Культурний льодовиковий період. Дочасно викликані темні віки. Проект «Руїна» змусить людство поринути в сплячку чи послабить його діяльність на певний час, достатній для того, щоб Земля відновилася.

— Анархія виправдана, — каже Тайлер. — Поміркуй над цим.

Те, що бійцівський клуб робить із офісними працівниками й пакувальниками товарів, проект «Руїна» зробить із цілим світом. Він зруйнує всю нашу цивілізацію, щоб ми могли зробити щось краще з цього світу.

— Уяви, — сказав Тайлер, — лося, що гордовито походжає повз вітрини супермаркетів, за якими на вішалках смердючими купами гниють колись гарні сукні й смокінги. Ти вбиратимешся у шкіряний одяг, який не зноситься аж до смерті. Ти дертимешся ліанами завтовшки в руку, що обплетуть хмарочос Сірз-Тауер. Як у казці про Джека й бобове зерня. Ти опинишся над верхівками дерев вологого лісу, а повітря вгорі буде чисте-чисте, і ти побачиш крихітні фігурки внизу, що молотять зерно або розкладають стрічки оленини в’ялитися на розпеченій серпневим сонцем порожній резервній смузі закинутої восьмисмугової автомагістралі, що простяглася вдалину на тисячі миль.

Ось вона, сказав Тайлер, мета проекту «Руїна»: цілковите й невідкладне знищення цивілізації.

Що далі має на меті проект «Руїна» ніхто, крім Тайлера, не знає. Друге правило — не питати нічого.

— Куль не купляйте, — сказав Тайлер Комітету насильства. — І, щоб ви не хвилювалися, повідомляю: так, убивати доведеться.

Підпал. Насильство. Бешкет і Дезінформація.

Жодних запитань. Жодних запитань. Жодних відмовок і жодної брехні.

П’яте правило проекту «Руїна» — довіряти Тайлеру.

Начальник приносить мені ще якийсь папірець і кладе його на стіл коло мого ліктя. Я вже навіть не ношу краватки. Мій начальник надів блакитну краватку, отже, сьогодні має бути четвер. Двері до начальникового кабінету тепер завжди зачинені. Ми перекидаємося з ним не більш як одним-двома словами відтоді, як він знайшов у копіювальному апараті правила бійцівського клубу, а я нібито натякнув, що можу продірявити йому черево з напівавтомата. Хоч я лише вкотре блазнював.

Або ж я міг зателефонувати, скажімо, до відділу контролю якості Міністерства транспорту. Перед тим як піти у виробництво, кріплення переднього сидіння жодного разу не випробовувалися на міцність під час зіткнення.

Мерці в землі є всюди, треба тільки знати, де копати.

Доброго ранку, кажу я.

Він відповідає:

— Доброго.

Коло мого ліктя ще один секретний і важливий документ, призначений тільки для моїх очей. Тайлер схотів, щоб я роздрукував його й розмножив. Тиждень тому Тайлер міряв кроками підвал будинку, який він винаймає на Паперовій вулиці. Вийшло шістдесят п’ять Тайлерових ступень у довжину й сорок у ширину. Розмірковуючи вголос, Тайлер запитав мене:

— Скільки буде шість помножити на сім?

Сорок два.

— А сорок два на три?

Сто двадцять шість.

Тайлер дав мені писаний рукою перелік речей і сказав роздрукувати його й зробити сімдесят дві копії.

Навіщо так багато?

— Тому що, — сказав Тайлер, — саме стільки людей може спати в цьому підвалі, якщо ми розмістимо їх на триповерхових армійських ліжках.

Я спитав, а що робити з їхніми речами.