Чак Паланик - Бійцівський клуб

— Я хочу, щоб ти зробив мені ще одну послугу, — каже Тайлер.

Це стосується Марли, правда ж?

— Ніколи не говори з нею про мене. Ніколи не говори про мене за моєю спиною. Обіцяєш? — питає Тайлер.

Обіцяю.

Тайлер каже:

— Якщо коли-небудь ти згадаєш мене в розмові з нею, більше ти мене не побачиш.

Я обіцяю.

— Обіцяєш?

Обіцяю.

Тайлер каже:

— Гляди ж, ти пообіцяв мені тричі.

На поверхні смальцю в холодильнику утворюється шар якоїсь густої й безбарвної речовини.

Смалець, кажу я, розшаровується.

— Так і має бути, — каже Тайлер. — Безбарвна речовина — це гліцерин. Його можна перемішати знову, коли робитимеш мило. Або можна зняти зараз.

Тайлер облизує губи й кладе мою руку долонею собі на стегно, на свій фланелевий купальний халат.

— Гліцерин можна змішати з нітратною кислотою, і отримаєш нітрогліцерин, — каже Тайлер.

Я вдихаю й видихаю з розтуленим ротом. Нітрогліцерин, повторюю я.

Тайлер облизує губи, які тепер волого блищать, і цілує зворотний бік моєї долоні.

— Нітрогліцерин можна змішати з натрієвою селітрою й тирсою, і отримаєш динаміт, — каже Тайлер.

Вологий слід його поцілунку блищить на відвороті моєї білої руки.

Динаміт, кажу я, сідаючи навпочіпки.

Тайлер підколупує кришку бляшанки з лугом.

— Можна підривати мости, — каже Тайлер.

— Нітрогліцерин можна ще змішати з нітратною кислотою і парафіном, і тоді отримаєш вибухову желатину, — каже Тайлер.

— Запросто можна підірвати будинок, — каже Тайлер.

Тайлер бере бляшанку з лугом і підіймає її на дюйм над блискучим вологим слідом свого поцілунку на моїй руці.

— Це хімічний опік, — каже Тайлер, — і пектиме дужче, ніж будь-коли. Дужче, ніж від сотні цигарок.

Поцілунок блищить на відвороті моєї руки.

— Лишиться шрам, — каже Тайлер.

— Коли маєш достатньо мила, — каже Тайлер, — можна підірвати весь світ. Гляди ж не забудь, що ти мені пообіцяв.

І Тайлер перехиляє бляшанку з лугом.

Тайлерова слина зробила два діла. До моєї руки поналипали пластівці лугу, і волога тримала їх, доки вони горіли. Це раз. Реакція горіння може відбутися тільки тоді, коли луг взаємодіє з водою. Або слиною. Це два.

— Це хімічний опік, — сказав Тайлер, — і пектиме дужче, ніж будь-коли.

Лугом прочищають забиті каналізаційні труби.

Заплющ очі.

Суміш лугу і води проїдає алюмінієву пательню наскрізь.

У водному розчині лугу розчиняється дерев’яна ложка.

Сполучений із водою луг нагрівається до двохсот градусів і, нагріваючись, пропалює зворотний бік моєї руки. Тайлер пальцями однієї руки притискає мої пальці до плями засохлої крові на моєму коліні й каже зосередитися, бо ця мить — найвизначніша в моєму житті.

— Бо все, що було до цього моменту, — одна історія, — каже Тайлер, — а все, що буде після нього, — інша.

Це найвизначніша мить нашого життя.

Луг пристає до моєї руки, точно повторюючи обриси Тайлерових губ. На руці наче розклали багаття, або розпеченим залізом випалюють тавро, або вибухає ядерний реактор. Мені здається, все це відбувається десь далеко-далеко, за багато миль звідси. Тайлер каже мені повертатися до нього. Моя рука — крихітна цятка вдалині, ген-ген за обрієм.

Уяви багаття, що горить далі, але тепер уже за обрієм. Захід сонця.

— Не уникай болю, повертайся до нього, — каже Тайлер.

Схоже на керовану медитацію, що її провадять на групах підтримки.

Не вимовляй навіть подумки слова «біль».

Медитація помічна проти раку, чому б їй тут не допомогти?

— Подивись на свою руку, — каже Тайлер.

Не дивись на свою руку.

Не вимовляй подумки слова «обпікати», чи «плоть», чи «шкіра», чи «обвуглилася».

Не слухай своїх зойків.

Медитація.

Ти в Ірландії. Заплющ очі.

Ти в Ірландії, ти приїхав сюди того літа, як закінчив коледж, і ти п’єш пиво в пабі коло замку Бларні, до якого щодня під’їжджають автобуси, напхані англійськими й американськими туристами, що прагнуть поцілувати камінь Красномовності [21] Камінь Красномовності — камінь, вмонтований у стіну замку Бларні (графство Корк в Ірландії). За легендою, той, хто поцілує його, отримує дар красномовності. .

— Зважай ось на що, — каже Тайлер. — Мило й людські жертви йшли попліч.

Ти виходиш із бару разом з купою інших чоловіків, ідеш серед тиші порожніх від машин вулиць. Краплі зблискують на бруківці, адже щойно пройшов дощ. Ніч. Аж доки ти не опиняєшся в замку.

Підлога в замку прогнила. Ти підіймаєшся кам’яними сходами, а пітьма, що з кожним кроком дедалі густішає, оточує тебе зусібіч. Усі мовчать під час сходження й під час ритуалу цього маленького бунтарського чину.