Йозеф Рот - Сто днів. Левіафан (збірник)

Здесь есть возможность читать онлайн «Йозеф Рот - Сто днів. Левіафан (збірник)» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Литагент Фолио, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Сто днів. Левіафан (збірник): краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Сто днів. Левіафан (збірник)»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Йозеф Рот (1894, Броди, Галичина – 1939, Париж) – австрійський письменник і журналіст, один з найвизначніших німецькомовних авторів першої половини ХХ століття, чиї твори увійшли до скарбниці світової літератури. Більшість його романів екранізовано.
«Сто днів» (1935) – єдиний історичний твір письменника, де на тлі вбивчого безумства імператора Наполеона I подано разюче зображення трагедії малої людини, – а водночас і цілого покоління! – що беззастережно вірила в проголошені ідеали.
«Левіафан» (1940) – один з останніх творів Йозефа Рота, що вийшов друком уже після смерті автора й зображує нині втрачений світ єврейських громад Галичини та Східної Європи.

Сто днів. Левіафан (збірник) — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Сто днів. Левіафан (збірник)», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Підведися! – наказав імператор. Жінка слухняно встала. Він швидко і лагідно погладив її покриту чепчиком голову. – Ти маєш малого сина, знаєш, де він тепер? – запитав імператор.

– Він був із вами на бойовищі! – відповіла Анжеліна. Крізь теплу мокру пелену своїх сліз вона дивилась на імператора безстрашними ясними очима, і її голос теж був виразний і дзвінкий.

– А тепер іди, дитино моя! – сказав імператор. Анжеліна ще чекала якусь мить, і він повторив: – Таж іди! – Взяв її м’яко за плечі й лагідно розвернув. Вона пішла.

– Скажіть їй, – наказав імператор, – що її син поліг і що я сам поховав його! Дайте їй завтра п’ять тисяч. Це зробиш ти! – додав імператор, обернувшись до свого слуги. Дав себе роздягти і зайшов у ванну. Думав, що зможе побути сам у гарячій воді, яку любив і в якій почувався затишно. Але прийшли його брат Жозеф і військовий міністр. Імператор дозволив їм підійти до краю ванни, розповів про перебіг битви, страшенно розхвилювався, і те хвилювання навіть йому самому видалося безглуздим, проте він не міг приборкати його. Звинувачував маршала Нея. Імператора виповнили зарозумілість і сором, він голий сидів у воді, крізь пару обличчя видавались йому розмитими, він махнув голими руками, вдарив долонями по воді, вода хлюпнула через край ванни і бризнула високо й далеко, обляпавши мундири присутніх. Вони навіть не ворухнулись. Раптом імператорові знову видалося, що все пропало, його жвавість пригасла, він замовк і відхилився назад, відчував, сидячи в гарячій воді, холодний дрож, і запитав, щоб тільки не помітили, що він раптом став кволий і безпорадний, і щоб усе-таки признатись у цьому – що робити?

Але імператор цієї миті знав: тепер він буде змушений робити тільки те, що залежить уже не від нього і не від інших людей, а давно вже приписане страхітливим, незнаним і надміру могутнім законом. Ох! Він гадав, що звичайна помічна ванна дасть йому розраду й поверне силу. Проте він уперше почувався безпорадним. Він утомився від лиха та від численних недоспаних ночей і бачив своїми великими очима, яким не давала заплющитись тільки безмірна скорбота, бачив, і то незважаючи на випари від гарячої води у ванні, цілком очевидні, вперше цілком очевидні ознаки слабкості на обличчях брата і друзів. Те, що вони скажуть мені, думав він, буде безглуздим, бо вони можуть радити тільки тому, хто рівня їм. Я дослухався до одних законів, коли був великий і сильний, а тепер, коли я безпорадний і кволий, змушений дослухатися до інших законів. Що вони знають про мене? Вони не знають мене! Вони не знають мене, знають мене не більше, ніж зорі – сонце, завдяки якому вони живуть і навколо якого обертаються. Великий, завжди пильний імператор уперше в своєму житті мав утомлені очі і вперше відчув, що втомленими і нещасними очима можна бачити виразніше й далі, ніж свіжими і гострими. Він ще раз подумав про старого Йова і старого святого отця, а також про друзів, які прийшли втішити переможеного. Імператор підвівся і вийшов до своїх друзів, голий, як Йов. Тільки мить вони бачили його жовтявий складчастий живіт, жирні стегна, що в білих, мов сніг, імператорських штанах видавалися такими сильними і м’язистими, коротку міцну шию, заокруглену спину, маленькі ступні й тендітні пальці ніг. Ця сцена тривала лише мить. Одразу підійшов служник і прикрив невелике тіло широкою білою фланеллю. Голі ступні імператора лишали щокроку виразні мокрі сліди. За кілька хвилин знову прийшла Анжеліна, як і приписував їй обов’язок. Побачила сліди імператорських ніг і, миючи підлогу, думала, що вона ганьбить і ображає сліди імператора, бо змушена витирати їх. Слуга, що мав забрати ще пляшечки, мило і рушники, підійшов до Анжеліни й тихесенько мовив:

– Я мушу повідомити тобі прикру новину. Ти чуєш? Дуже прикру!

– Кажи! – відповіла Анжеліна.

– Твій син… – почав слуга.

– Загинув, – спокійнісінько мовила вона.

– Так. Імператор сам поховав його.

Анжеліна прихилилася до стіни. Помовчала мить. Потім сказала:

– Він був моїм сином. Він любив імператора. Так, як я люблю його…

– Ти отримаєш п’ять тисяч золотих монет, – додав слуга.

– Вони мені не потрібні. Можеш узяти собі, – відмовилась Анжеліна. – Іди, – додала вона, – не заважай мені! Мені треба працювати!

Опинившись сама, Анжеліна стала навколішки, перехрестилася, хотіла молитись і не могла. Зі щіткою в руках довго стояла навколішки. Здавалося, ніби Анжеліна служить підлозі, тоді як вона зверталася до неба, до свого мертвого сина і до імператора.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Сто днів. Левіафан (збірник)»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Сто днів. Левіафан (збірник)» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Сто днів. Левіафан (збірник)»

Обсуждение, отзывы о книге «Сто днів. Левіафан (збірник)» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x