Йозеф Рот: Сто днів. Левіафан (збірник)

Він відчував: ще рік, ще півроку – і він стане посміховиськом містечка, але що йому, власне, до цього? Не Прогроди, океан – його батьківщина.

Отже, одного дня він дійшов рішенця, який виявився згубним для нього.

Але перед тим навідався якось у Сучки, і дивіться: в крамниці Єньо Лакатоша з Будапешта побачив усіх своїх давніх покупців, що замріяно дослухалися до галасливих пісень із фонографа і купували целулоїдні коралі, по п’ятдесят копійок за разок.

– Ну, а що я вам казав рік тому? – гукнув Нісену Піченику Лакатош. – Хочете ще десять пудів, двадцять, тридцять?

– Я вже не хочу ніяких фальшивих коралів, – відповів Нісен Піченик. – Щодо мене, я торгую тільки справжніми.

Він поїхав додому, в Прогроди, і тихесенько й потай пішов до Веніаміна Брочинера, що тримав бюро подорожей і продавав емігрантам квитки на пароплав. До них належали передусім дезертири і вбогі євреї, які були змушені виїхати до Канади чи Америки і завдяки яким жив Брочинер. Він був у Прогродах представником однієї гамбурзької судноплавної компанії.

– Я хочу їхати до Канади! – заявив торгівець коралями Нісен Піченик. – І то якомога швидше.

– Наступний пароплав називається «Фенікс» і відпливає з Гамбурга за два тижні. До того часу ми виготовимо вам папери, – мовив Брочинер.

– Гаразд-гаразд, – кивнув Піченик. – Тільки нікому не кажіть!

Пішов додому і склав усі – справжні коралі – в пересувну скриню.

А целулоїдні коралі поклав на мідну підставку для самовара, підпалив їх і дививсь, як вони горять синім сморідним полум’ям. Палив довго, бо фальшивих коралів було понад п’ятнадцять пудів. Утворилася велика купа смугастого чорно-сірого попелу. Навколо гасової лампи серед кімнати звивався і клубився синьо-сірий дим від целулоїду.

То було прощання Нісена Піченика з батьківщиною.

Двадцять першого квітня він сів у Гамбурзі на пароплав «Фенікс» як палубний пасажир.

Корабель плив уже чотири дні, як сталася катастрофа, можливо, ще багато людей пам’ятають про неї.

Понад дві сотні пасажирів пішли разом із «Феніксом» на дно. Втопилися, звичайно.

А от про Нісена Піченика, що теж тоді загинув, не можна сказати, що він просто втопився, як інші. Радше він – і про це можна говорити з чистим сумлінням – повернувся до коралів, на океанське дно, де звивається могутній Левіафан.

А якщо повірити розповіді одного чоловіка, що якимсь дивом – як кажуть звичайно – уникнув тоді смерті, слід сказати, що Нісен Піченик ще задовго до того, як у шлюпках забракло місць, шугнув через борт у воду до коралів, до своїх справжніх коралів.

Як на мене, я охоче вірю цій розповіді. Адже я знав Нісена Піченика і ручаюся, що він належав до коралів і його єдиною батьківщиною було океанське дно.

Нехай він там спочиває в мирі поряд із Левіафаном аж до приходу Месії.

Німецька назва міста Жатец у Чехії (прим. перекладача).