Йозеф Рот - Сто днів. Левіафан (збірник)

У тому містечку, такому ж малому, як і батьківщина Нісена Піченика, містечко Прогроди, один чоловік, якого доти в усьому краї ніхто не знав, відкрив крамницю з коралями. Того чоловіка звали Єньо Лакатош, і він походив, як невдовзі дізналися люди, з далекої країни Угорщини. Він розмовляв російською, німецькою, українською і польською мовами, – атож, залежно від потреби, а коли часом кому хотілося, пан Лакатош розмовляв ще й французькою, англійською та китайською. Він був ще молодий, мав гладеньке синьо-чорне напомаджене волосся і, до речі, був єдиним чоловіком в усій широкій окрузі, що вдягав лискучий твердий комірець, краватку і ходив на прогулянки з ціпком із золоченою головкою. Цей молодик прибув у Сучки кілька тижнів тому, заприязнився там із різником Микитою Кольчином і так довго обробляв його, аж поки той вирішив почати разом із Лакатошем торгівлю коралями. Крамниця з яскраво-червоною вивіскою мала назву «М. Кольчин і К.».

На вітрині тієї крамниці світилися бездоганні червоні коралі, щоправда, легші вагою, ніж камінчики Нісена Піченика, зате набагато дешевші. Велика в’язка коралів коштувала руб п’ятдесят, а разки коралів продавали за двадцять, п’ятдесят, вісімдесят копійок. Ціни можна було побачити на вітрині крамниці. А щоб ніхто не пройшов повз ту крамницю, фонограф усередині цілісінький день грав веселих галасливих пісень. Їх можна було чути в усьому містечку і далі, в прилеглих селах. Щоправда, в Сучках не було таких великих ярмарків, як у Прогродах. І все-таки, і то незважаючи на жнива, селяни ходили до крамниці пана Лакатоша слухати пісень і купувати дешеві коралі.

Минуло вже кілька тижнів, як той пан Лакатош провадив свою привабливу торгівлю, і якось до Нісена Піченика навідався один заможний селянин і сказав:

– Нісене Семеновичу, я віри не йму, що ти вже двадцять років ошукуєш мене та інших. Адже тепер у Сучках об’явивсь чоловік, який продає найгарніші низки коралів по п’ятдесят копійок штука. Моя дружина вже хотіла їхати туди, але я подумав, Нісене Семеновичу, що спершу слід запитати тебе.

– Цей Лакатош, – відповів Нісен Піченик, – певне, якийсь злодій і шахрай. По-іншому я не можу пояснити його цін. Але я й сам туди поїду, якщо ти візьмеш мене на свій віз.

– Гаразд, – погодився селянин, – побачиш на власні очі.

Отже, торгівець коралями поїхав у Сучки, постояв хвилину перед вітриною, послухав галасливих пісень, які линули з крамниці, потім зайшов і почав розмовляти з паном Лакатошем.

– Я сам торгівець коралями, – пояснив Нісен Піченик. – Мій товар надходить із Гамбурґа, Одеси, Трієста, Амстердама. Я не розумію, як ви можете продавати так дешево такі гарні коралі.

– Ви належите до старого покоління, – відповів Лакатош, – і, даруйте мені за вислів, трохи відстали.

Тим часом Лакатош вийшов з-за прилавка, і Нісен Піченик помітив, що той трохи кульгає. Ліва нога була вочевидь коротша, бо на лівому чоботі був удвічі вищий підбор, ніж на правому. Від Лакатоша поширювалися гострі та п’янкі запахи, і годі було здогадатися, де, власне, на його миршавому тілі міститься осереддя всіх тих пахощів. Волосся в нього було синьо-чорне, мов ніч. А чорні очі, які попервах могли видатись лагідними, інколи світилися так яскраво, що посеред тієї чорноти спалахували дивні червоні вогники. А під чорними закрученими вусиками сміялися, білі й лискучі, мишачі зубки Лакатоша.

– Ну? – запитав торгівець коралями Нісен Піченик.

– Що ж, – відповів Лакатош, – ми не божевільні. Ми не пірнаємо на дно моря. Ми просто виготовляємо штучні коралі. Моя фірма називається «Брати Лаункасл», Нью-Йорк. Я два роки успішно працював у Будапешті. Селяни нічого не помічають. Не помічають в Угорщині і тим паче в Росії! Їм кортить мати червоні, гарні, бездоганні коралі. Ось вони. Дешеві, доступні, гарні, оздобні. Чого ще треба? Справжні коралі не можуть бути такі гарні!

– З чого зроблені ваші коралі? – запитав Нісен Піченик.

– З целулоїду, мій любий, з целулоїду! – у захваті вигукнув Лакатош. – Тільки не кажіть мені нічого проти техніки! Бачите, в Африці ростуть каучукові дерева, з їхнього каучуку виготовляють гуму і целулоїд. Хіба це не природа? Хіба каучукові дерева менш природні, ніж корали? Хіба дерево в Африці менш природне, ніж коралове дерево на дні моря? Що тепер, що ви тепер скажете? Може, візьмемось до спільних ґешефтів? Вирішуйте! Від сьогодні за рік ви внаслідок моєї конкуренції втратите всіх своїх покупців і тоді разом з усіма своїми справжніми коралями зможете знову піти на морське дно, звідки й походять ті гарні камінчики. Кажіть: так або ні?