Евгений Положий - Риб’ячі діти

Фізично Сірому не стало набагато краще, але відтоді, як він задумав і вирішив втілити в життя (точніше, в смерть) свій план, у тіла наче відкрилося друге дихання, і він перестав так стрімко худнути. Сили потроху відновлювалися, і він навіть зміг влаштуватися знову працювати, в ту ж таки будівельну компанію (дякуючи тітці), але на зовсім іншу посаду і невеликі гроші – нескладна, суто паперова робота з накладними, актами та підрядами, як правило, туди брали або пенсіонерів, або практикантів, але Сірий уже мав інвалідність, тож через це компанії стало вигідно його тримати, бо не доводилося сплачувати великий податок в черговий державний фонд. Сірий розумів, та й лікар прямо сказав, що покращення нічого не означає, і в будь-який момент хвороба знову може перейти в активну фазу, а те, що вона тут, всередині, Сірий дуже добре відчував. Він почав ставитися до неї, як до живої істоти, начебто домашньої тварини – розмовляв із нею; коли їв, то годував начебто і її; коли спав, то вкладав спати і хворобу; вона стала його внутрішнім вараном, що, один раз укусивши, тепер терпляче чекає, коли жертва сконає. Можливо, саме через таке гарне до неї ставлення хвороба і затихла на деякий час, надаючи Сірому можливість ще трохи пожити.

Найбільше він шкодував, що може вже і не побачити батька, який застряг на заробітках у Тюмені. Батько був вправним інженером, дуже відповідальним працівником, із тих, що покидають виробництво останніми, тому коли щось йшло не так, як треба, батько залишався «доводити об’єкт», як він висловлювався. Батька Сірий любив, між ними і досі існував той невловимий, дуже рідкісний зараз зв’язок, що і має існувати між батьком та сином. Звісно, до цього спонукали і сумні обставини – рання смерть матері; проте ж часто-густо виходить навпаки: коли один із батьків помирає, то другий, захопившись пошуком нової половинки, забуває про дитину, а коли половинку знаходить, то стосунки в родині взагалі раптом набувають зовсім інших відтінків. Батько ж стосунки з сином зміг зберегти до цих пір – довірливими і теплими. Другою рідною людиною в Сірого була бабця, мати батька, яка читала йому колись в дитинстві на ніч Євангеліє і розповідала про рай та пекло, але вона померла кілька років тому; її місце природним чином зайняла рідна тітка, сестра матері, Ірина Василівна, його добрий ангел. Ірина Василівна довго працювала в так званих «органах місцевого самоврядування» бухгалтером у різних комунальних підприємствах та закладах, а в країні, де бухгалтерський та податковий облік значно важливіший за сутність та результат економічних процесів, будь то хоч будівництво, хоч виробництво, хоч торгівля – бухгалтера займають в усіх установах одразу наступну позицію вслід за керівником, а зрештою багато хто з них має вирішальний вплив на діяльність всього підприємства, і часто останнє слово залишається в прийнятті рішення саме за ними. На перший погляд, далекій від цих суворих реалій людині такий стан речей може видатись дивним і неправильним, бо начебто ж за економічною наукою ведучі ролі в кампаніях мають займати висококласні фахівці-спеціалісти або продавці-менеджери. Але слід розуміти, що закони і підзаконні акти податкового законодавства складені в цій чудовій країні таким чином, що будь-яка економічна наука здригається від жаху і дає задки, щоб тихо сконати під столом, бо єдина помилка в складних бухгалтерських звітах може привести до краху зусилля всієї компанії, причому це може бути просто формальна, несвідома помилка, яка майже не впливає на суму податків. Державні службовці, навчені лише єдиному – знищувати все, що не піддається контролю і вимагає додаткових дій, з радістю замість пролетаріату виконують функції могильників сучасної буржуазії. Позаяк буржуазія, розуміючи, що нічого гарного від держави, навіть при відносній чесності ведення справ, чекати не доводиться, гайсає в позаподаткову гречку, і бухгалтери, що абсолютно закономірно в таких розкладах, стають втаємниченими в усі оборудки підприємства, розробляючи комбінації по ухилянню від податків, зберігаючи кеш у своїх сейфах вдома або в банку, тобто виступають такими собі хранителями ключів стабільності та успіху. Саме через ці специфічні обставини ведення справ у вітчизняному бізнесі Ірина Василівна і мала всі можливості неабияк допомагати Сірому, наразі, це стосувалося навчання і працевлаштування; Сірий завжди дивувався, які розгалужені зв’язки має ця енергійна жінка, але секрет, як тітка пояснювала, полягав не стільки в бухгалтерських надбаннях, які важливі лише всередині структури, а в самому місці роботи – виконавчому комітеті міста (читай: місцевому уряді), бо навіть найдрібніші чиновники звідти поводилися інколи, наче справжні господарі життя.