Антология - Україна-Європа

Сашко отримав більше за інших – лежав без свідомості й над ним схилився медик з намальованим червоним хрестом на грудях. Дісталось Івану, про що говорив його розколотий будівельний шолом і заюшене кров'ю обличчя. Славко з Вінниччини намагався, задерши голову, зупинити кров з носа, а Макс палив, сидячи просто на землі під стіною. Під оком у нього набирався сизим великий синець. Решта бійців самооборони, які підтяглись цього разу доволі швидко, виводили затриманих «тітушок», тягнучи їх у бік будівлі КМДА. Люди, які підійшли з Майдану слідом за самообороною, швидко і злагоджено будували барикаду і готувались обороняти захоплене приміщення.

У новоствореному пункті обігріву картина була звичною – активісти прибирали скло, забивали фанерними щитами вибиті шибки, заносили й виносили якісь речі. Артем кілька хвилин плутав кімнатами, відшукуючи умивальник. Довго тер руки, намагаючись змити кров, потім хлюпав холодною водою в обличчя. Деякий час розглядав себе у дзеркалі. З сріблястого чотирикутника на нього дивився молодий чоловік двадцяти семи років. Виголені скроні, на голові козацький оселедець. Запалі від втоми очі й тижнева щетина. Окрім старих синців і подряпин під оком вимальовувався свіжий набряк. Втім, після початку активних бойових дій на Грушевського, на такі дрібниці не прийнято було звертати увагу. Не звертали увагу навіть на вибиті очі і відірвані вибухом гранати руки. Майдан ставав усе жорстокішим і не шкодував ні своїх, ні чужих.

Умившись, Артем знайшов у холі вільний куток, дістав з рюкзака пакет першої допомоги і заходився бинтувати гомілку, яка все-таки постраждала під час вибуху гранати. Мимоволі став свідком допиту одного з захоплених у полон провокаторів, які щойно побили кількох журналістів. Допит проводили люди коменданта.

– Хто такий, документи?

Молодик з подряпаним обличчям і зв'язаними за спиною руками виглядав пригніченим. Він переводив погляд з одного мучителя на іншого й намагався зручніше вмоститись на стільці, на який його посадили силоміць. Жовто-блакитну стрічку і жовту хусточку самооборони Майдану з нього уже зірвали. Перед розлюченими нещодавньою бійкою людьми сидів перевертень, який намагався дискредитувати активістів, зламавши для цього щелепу представнику іноземних ЗМІ.

– Документи маєш? – повторив запитання Макс.

– Ні.

– Хто такий, прізвище?

Полонений назвав прізвище, яке нікому нічого не промовляло.

– Де проживаєш?

– У Полтаві.

– Рід зайнять?

Полонений мовчав, опустивши голову.

– Рід зайнять, швидко!

Мовчання. Макс почав втрачати терпець і вже готовий був накинутись на зв'язаного, коли підійшов Іван. Йому вже встигли перебинтувати розбиту голову і змити з обличчя сліди крові.

– Зачекай, – мовив десятник у своїй неквапній манері. – Досить насилля, головою потрібно більше працювати, а не кулаками.

Він ретельно обшукав затриманого, видобув з потаємної кишені пакунок і кинув його на стіл. У пакунку було посвідчення працівника МВС, мобільний телефон і портмоне.

– Фільмуй, – просто сказав до Славка, що стояв поряд з відеокамерою, і пішов геть.

Артем взяв до рук посвідчення бранця. Сержант, молодший інспектор карного розшуку. Управління внутрішніх справ міста Харкова. Господи, як швидко перевернулось усе з ніг на голову. Правоохоронець, затриманий екстремістами за вчинення важкого злочину. Чи, можливо, навпаки? Екстреміст, що прикривається міліцейськими погонами, і люди, терпець яким урвався, і вони перейняли на себе функції правоохоронних органів. Та хіба це новина, подібний перевертень під «дахом» МВС? Можливо так було завжди, і лише тепер Майдан викрив гнійні виразки суспільства? Усі ті тисячі ментів, що прикривають торгівлю наркотиками й виступають у ролі сутенерів? Здійснюють рейдерські захоплення й перекроюють карні справи, роблячи невинних винними і навпаки. Так було і так буде надалі. Саме тому Артем тут. Він і десятки тисяч йому подібних. Саме тому в серцях українців народилася мрія жити у Об'єднаній Європі. Тобто там, де подібні явища є чужими й не мають права на існування. Артем кинув посвідчення на стіл, прорвався крізь щільну колону журналістів, які штовхали його, намагаючись зазирнути в обличчя, поставити запитання і спіймати у кадр, і пішов до Будинку Профспілок. Була восьма вечора, а отже Ірина закінчила чергування у медпункті. А це означає, що вони зможуть провести цей вечір наодинці серед десятитисячного Майдану. Зі сцени урочисто залунав гімн, підтриманий цілим морем голосів.