Антология - Україна-Європа

Артем відчинив дверцята авто і подав, прощаючись, братові руку:

– Я розумію. Маю надію, лишень, що нам не прийдеться стріляти один у одного.

І пішов у ранкову мряку. Борис спостерігав за ним, доки брат не зник у темній пащі підземки, після чого припалив цигарку і крутнув кермо, вливаючись до щільного транспортного потоку.

«Набат Грушевського» дзвінкою металевою нотою лунав, сповнюючи тривогою середмістя Києва, четверту добу. Його моторошна какофонія глушила усі звичні звуки сучасного міста і навіть безкінечні промови, що лунали зі сцени Майдану Незалежності. Вдень і уночі, без перерв, вихідних та святкових днів.

Імені того, хто так влучно іменував нове для столиці явище, потомки, скоріш за все, не дізнаються. Але, безперечно, пам'ятатимуть, позаяк назва вийшла влучною. Не менш влучною, аніж іменувались усі добрі й погані події, що відбувались на Майдані. Починаючи від «Подавись своей елкой», до «Небесної Сотні».

Про останню тоді ще не знали.

Країна, яка не могла оговтатись після загибелі перших героїв – Нігояна, Жизнєвського і Вербицького, навіть не уявляла у яку криваву баню волочить її верхівка владної вертикалі.

Але «Набат Грушевського» вже лунав. Старенькі бабусі – його творці, вперто стукали по чавуну вуличних ліхтарів залізними уламками огорож і рекламних щитів, а Хрещатик стрімко позбувався бруківки.

На сцені Майдану лунала музика, люди, гріючись, танцювали, а Будинок Профспілок світився сотнями вогнів. Але неподалік від Європейської площі, де брала свій початок вулиця Грушевського, що збігала вздовж Марийського парку і виводила киян та гостей міста до будівель Верховної Ради і Кабінету Міністрів, застигли спалені вщент автобуси.

Персонажі у модних костюмах «от кутюр» все ще переконували електорат з екранів, що є самою чесною у світі владою, а не бандою злодіїв та убивць. Але у лікарнях ставало все більше поранених міліціонерів, а у Київ масово кинулись солдатські матері, намагаючись забрати додому синів, що їх було перетворено на живий щит для «сім'ї» та оточення.

Розпочиналась третя декада січня.

Артем, відчуваючи важку втому, крокував сходами того самого Будинку Профспілок, маючи на меті скоріше впасти на свій матрац і на кілька годин забутись сном. Не хотів навіть у душ – на протязі дня, коли ненадовго повертався з передової, йому вже тричі доводилось бути у душі – необхідна умова перед заміною свого просякнутого сажею й политого з водомета одягу на чистий. Інакше саме переодягання втрачало будь-який сенс. Саме цієї миті він помітив її. Ірина стояла біля вікна і задумливо вдивлялась у море людей і наметів унизу.

– Привіт.

Артему стало соромно за те, що на протязі останніх кількох годин він зовсім не згадував про неї.

– Привіт, – просто відповіла Ірина і посміхнулась. – Як ти?

Він наблизився і хотів обійняти її, але вчасно схаменувся. Його закіптюжений і брудний одяг контрастував з її білим медичним халатом.

Вони бачились востаннє ранком, коли Артему довелось звертатися у медпункт після поранення гумовою кулею. Досі не міг забути переляку, який з'явився у її очах, коли Артема внесли на руках Макс та Сашко. Тоді, не дивлячись на біль, лише він зміг її заспокоїти, стиснувши у обіймах і нашіптуючи у вухо, що все мине, а його поранення – звичайна подряпина. Все ж, коли Ірина робила перев'язку, руки її помітно тремтіли.

– Як нога? – запитала вона, зручніше вмощуючись на підвіконні – інших лав або стільців поряд не було.

– Уже майже не болить, – Артем сів на долівку, зняв з голови набридлий шолом і поклав голову їй на коліна. – Все добре.

– Тобі пощастило, – Ірина задумливо погладжувала його волосся і деякий час мовчала. – Знаєш, колись я читала у Ремарка, що лікар не повинен оперувати близьку йому людину. Це правда. Я ледве втримала себе у руках сьогодні вранці. А це була лише проста перев'язка.

– Ти чудово трималась.

– Дякую, але не варто. Я страшенно перелякалась. Просто я…

– Що? – Артем знайшов її руку і ледь-ледь стиснув у своїй.

– Просто я зрозуміла, що можу втратити тебе.

– Навряд.

Від Європейської площі й стадіону «Динамо» почулись наростаючі звуки «Набату Грушевського». За ними посилились вибухи світло-шумових гранат і феєрверків. Очевидно, «Беркут» перейшов у чергову атаку, спровокований безперервним дощем з «коктейлів Молотова», що ним поливали його бійців активісти Майдану. Хрещатиком у той бік пройшла сотня самооборони, озброєна палицями і саморобними щитами.