«Пентагон!» – збагнув Джеронімо. Палуба сповнилася криками жаху. Капітан одразу скерував кораблика до найближчого причалу, який був на іншому від місця вибуху березі. Під звуки сигналів мобільних телефонів, які знову немов сказилися, пасажири поспіхом залишили облавок. Утім, слід віддати належне капітанові та двом матросам – вони подбали, аби люди в паніці не штовхали одне одного.
Джеронімо майже бігцем дістався до генделика на набережній. Там був лише бармен, який переводив схвильований погляд з екрана телевізора у вікно, тоді знову на телевізор. На прохання про телефон він мовчки виставив на шинквас старий апарат, і знову прикипів до екрану. Джеронімо набрав мобільний боса.
– Зустрінемося на молі, – сказав бос, щойно впізнав його голос. – На звичному місці. В офісі може бути не… затишно.
Звичне місце являло собою лаву на бульварі навпроти Музею астронавтики. Не гаючись, Джеронімо помчав туди на таксі.
Бос, містер Курт Гогенлое, точніше сказати фон Гогенлое, був старшим за Джеронімо на два з гаком десятки років. Однак кров давніх швабських аристократів, вкупі з регулярно змінюваними молодими коханками, робили його на вигляд лише дещо старшим за тридцятирічного Джеронімо. Він помітив Курта здалеку. Бос неквапом походжав побіля лави і вельми вирізнявся своїм спокоєм на тлі знервованих перехожих, які поспішали залишити музеї та офіси. Протиснувшись у цьому натовпі до боса, Джеронімо сів на лаву. Курт акуратно склав свою довготелесу фігуру поряд.
– Почалося, – зітхнув він.
– Що? – запитав Джеронімо.
– Тектонічний зсув, Дже. Тектонічний зсув!
– Поясните, босе?
– Крапку у Другій світовій ми поставили у Хіросімі та Нагасакі. Поділили Світ навпіл із Советами. Відгородилися залізною завісою і почали…
– Даруйте, Курте, це, здається, довга історія, – перервав Джеронімо. – А чи маємо на це час зараз? – він вказав очима на сполоханий натовп.
– Маємо, Дже, бо хтось мусить подумати, що буде далі. Отож слухай. Після того як ми у 45-му році вдарили атомними бомбами по Японії, Совєти зрозуміли, що їхній імперський соціалізм закінчується там, де виникає наша збройна перевага. Почали вони нас наздоганяти та обганяти в озброєнні і надірвалися. Не витримав соціалізм тієї гонитви, не вийшло у кремлівських комуністів загнати світ у рабство до себе. Щойно розвалився СРСР, Захід поринув у споживацтво, бо ресурси вже меншою мірою відволікаються на військові потреби.
– Наші корпорації стимулюють споживацтво у власних інтересах. Маркетологи та рекламісти створюють штучні цінності – успіх, престиж, статус. Все, аби примусити обивателя купувати престижні причандали від краваток і годинників до будинків та яхт. Фінансова система обслуговує цей гламурний ярмарок марнославства іпотеками та кредитами. Всім ніби добре.
Після наглої смерті СРСР ми, відчуваючи себе у безпеці, спробували усьому світові накинути власне уявлення про добро і зло.
– Американську мрію у кожну хату, чи не так?
– Не чіпай американської мрії, Дже! У довоєнні часи великої депресії американська мрія полягала в тому, щоб людина працею та здібностями могла досягти того рівня добробуту та суспільної поваги, на які реально заслуговувала. Згодом, після подолання расової сегрегації, за людей стали вважати усіх, незалежно від кольору шкіри, статі, місця народження, віри. Та пізніше поняття американської мрії вульгаризувалося до родинного котеджу із газонним килимом побіля нього та інших ознак міцного добробуту. Однак, щоб розвивати внутрішнє споживання, ми мусимо отримувати ресурси з усього світу. Ми живемо за рахунок інших.
– Ну, то й що?
– Планета цього надалі не витримає. Почнуться війни за ресурси, а зброя нині така, що глобальна війна просто знищить цивілізацію разом з усією біологією.
– Отже глобальну війну слід замінити кількома локальними?
– Лінійно мислиш, Дже! Наше завдання масштабніше – змінити цінності цивілізації. Те, що сталося сьогодні, тому підтвердження.
– Таке враження, що ви, шефе, очікували цих терактів…
– Чогось подібного – безперечно, утім не такого жаху.
– Ви ж самі повсякчас говорите, що світ потребує ментального струсу. Ось хтось і організував його для вас.
– Не випендрюйся, – Гогенлое злегка знизав плечима. – Наша фірма тут ні до чого. Затям це собі.
– Повернемося до ресурсів, – Джеронімо поквапився змінити тему, бо відчув, що зайшов на слизьке.
– Повернемося…
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу